Заговорили, засперечались між собою могутні мотори. Літак здригнувся, наче бугай, тріпонув дюралевою шкірою. Андрій згадав, що на ньому нема американських зірок, лиш на внутрішній стінці дверей намальовано розкриленого орлана-кондора, емблему ескадрильї, яка обслуговує спецрейси «Сі Ай Сі».

Андрій прикипів до ілюмінатора. Години за дві перетнуть Шумаву, проміряють із заходу на схід Чехословаччину. Добре, якби зійшов місяць, можна було б і внизу щось розгледіти, а так хоч дивись, хоч заплющ очі — темрява. Від Регенсбурга по прямій на схід Брно, а далі… Що буде далі?..

Пригадалось, як напередодні вильоту до них на Фіріхштрассе приїхав Бандера. Говорити почав здалеку. Мовляв, організація українських націоналістів у своїй боротьбі покладається на зовнішні сили, а тому співпрацює з великими державами Заходу. Отримує від них всіляку допомогу, спорядження, зброю, гроші, за що має платити цінною інформацією про військовий потенціал совітської держави, розміщення важливих стратегічних об'єктів на терені України і конкретно в тій місцевості, де доведеться діяти групі.

Окрім завдання, про яке вже говорилося, вони не повинні забувати про потреби закордонного проводу і при кожнім радіосеансі давати якомога більше інформації. Це дозволить проводу закордонних частин і надалі підносити свій авторитет, зміцнювати контакти із спільниками по боротьбі проти міжнародного комунізму, ну й таке інше. Бандера говорив глухуватим голосом, поспішав, ковтав закінчення слів і цілих речень, помітно нервував і весь час чомусь позирав на Бовкуна. Той слухав, опустивши голову, ніби стояв під нестерпним тягарем.

Дав свої настанови і шеф безпеки. Спершу він, ніби між іншим, сказав, що йому добре відомо про особисту неприязнь між Лисом і Максимом. «Є речі, — говорив пан професор, пильно дивлячись на Бовкуна, — які примушують нас у хвилини вищої відповідальності за успіх боротьби всієї організації полишити чвари, забути про дрібні особисті образи. Земляків звели до однієї боївки навмисне, бо провід сподівається, що знання місцевих умов, доріг і таємних стежок, якими вони недавно ходили, допоможе їм виконати завдання якнайліпше. Золото штабу УПА потрібне для розвою боротьби! Ви добудете його, і Україна вас не забуде!» Ці слова він повторював чи не за кожним разом. Але в останній день шеф безпеки сказав те, про що навіть Бандера говорив завуальовано.

«Сьогодні наша організація переживає фінансову скруту. Провід покладає надію на вас. Все, що ми сьогодні маємо, куплено на гроші американців. Цей борг нам треба чимось сплачувати. У найвищій ціні сьогодні розвідувальні інформації, які ми сподіваємось отримати від вашої боївки. Ви летите в Карпати, далі ваші шляхи-дороги проляжуть через Підкарпаття на Волинь. Пильнуйте, щоб повз вашу увагу не пройшли непоміченими об'єкти, важливі з військового, економічного і навіть політичного погляду. Передусім мусите розвідати й передати всі подробиці про розташування цивільних і військових летовищ, їхню охорону, обсяги, кількість і типи літаків, їх номери, розміри бетонованих посадочних площадок та інші споруди на ле-товищах. Розвідати радарну сітку та інші засоби протиповітряної оборони у Карпатах, розміщення військових частин на шляху вашого пересування, їхню кількість та озброєння. Придивіться і передайте сюди пункти, в які американці, в разі потреби, могли б скидати свої військові десанти чи зброю та інший виряд для наших симпатиків, яким така допомога буде потрібна в разі початку війни з більшовиками…»