— Встать!

Андрій підводиться, його обшукують, вивертаючи кишені, забирають пістолет, ножа і навіть леза для гоління.

— Вставай, свінья! Ілі оглох?! — це стосується Бовкуна, але той не ворушиться. Лежить долілиць на бетонній плиті. Його смикають, б'ють носаками під ребра — ніякої реакції.

— Готов! Ампулу разгриз, ідіот!

Бовкуна беруть за руки й за ноги, несуть до критої машини, куди вже запхнули інших, і, розгойдавши, кидають на підлогу. Тіло сунеться по гофрованому металу і впирається в перегородку, за якою сидять конвоїри. Андрій озирається. Куди дівся Ромер? його ніде немає. Грюкають двері, і машина зривається з місця.

Ні, не такою уявляв собі Андрій зустріч з радянськими солдатами. Розумів, що ніхто із шпигунами особливо панькатись не буде, але надто вже брутально з ними повелися. Куди їх везуть? Машина була схожа на ту, в якій його везли після американського суду вулицями Мюнхена. Помітивши клеймо фірми, Андрій подумав, що це, певне, машина трофейна. В Радянській Армії багато американських студебекерів, вілісів, доджів… Проте сумніви не полишали його. Щось тут не так… Чому немає Ромера? Де ділися льотчики? Чи, може, вони як американські військовослужбовці, офіцери союзницької армії, заслуговують на інший «прийом»? Біля літака стояв іще студебекер, на якому підкотили солдати. З усього було видно, що росіяни. А грубість у такій ситуації — річ цілком виправдана. Адже затримали літак з диверсантами. Літак, який спорядили й відправили на радянську територію представники союзницької армії. Тут не до дипломатичних церемоній.

Двері машини з гуркотом відчинилися.

— Вихаді!

Їх. випхали на подвір'я, з усіх боків затиснуте глухими стінами.

— Рукі за спіну! Шагом марш!

Ішли довгим покрученим коридором. Стіни голі, лампочки під стелею ледве блимають, і раптом — навстіж розчинені двері й море яскравого світла. Андрій не одразу розгледів, хто сидить за широким дубовим столом. А коли роздивився, не повірив власним очам: перед ним сиділо троє… американських офіцерів і кілька панів у цивільному. Невже так швидко запросили американських представників? Неймовірно! Чому ж тоді за столом немає радянських офіцерів? А може, ці пани в цивільному… Ні, це не радянські люди… Андрієві знову згадалося клеймо фірми, яка виробляла в Нюрнберзі кузови для тюремних машин. Не підвела його пам'ять, не дала попастися на подвійний гачок американської розвідки, яка влаштувала їм перевірку, переодягнувши у форму радянських солдатів недобитих власівців. Американці не звикли кидати гроші на вітер. До того ж були ще причини, про які не знали навіть ті, хто сидів зараз за столом.