Повні, гарно окреслені, кутики закінчуються тонкою гострою лінією, що спершу опускається, а потім загинається вгору. Я вже давно помітила, яку велику роль відіграють ці кутики у виявленні моїх почуттів; вони підкреслюють те, що промовляють очі й повіки, але можуть сказати і щось зовсім інше, ніж очі, щось таке, чого очі сказати не хочуть. Можуть також мовчати, і тоді говорять тільки очі. Можуть говорити правду або неправду; можуть виражати те, що я думаю, або приховувати мої думки; можуть натякати — мені є що сказати, але я цього не скажу або скажу іншим разом, пізніше. А можуть зробити так, що ніхто нічого не дізнається про мої почуття, думки й наміри, бо лице моє буде замкнене на замок, мов двері.

Тепер про зуби: на жаль, я запізно збагнула, яка їхня роль у грі всього обличчя, а що зуби в мене завжди були не дуже-то міцні, я, хоч мама раз у раз мені нагадувала про це, трохи їх занедбала, і тепер один зуб з лівого боку, на видному місці, дуже негарний, з пломбою, і скоро на нього доведеться надіти коронку. Торік я переживала справжню трагедію через цю дрібну ваду, але потім звикла й навчилась її приховувати, як, зрештою, й інші.

Щоки, підборіддя, вуха (ліве трошки більш відстовбурчене, але це майже непомітно) — «в нормі», як кажуть лікарі.

В усякому разі, не завдають мені жодних прикрощів.

Шия теж. Плечі модні, вузькі й похилі. Взагалі, як каже моя мама, статура в мене жіноча, нічого спільного з так званою «прасувальною дошкою», тобто фігурою без грудей і стегон. Проте це не значить, що в мене надмірно розвинений бюст. Був навіть час, коли я, спершу налякана тим, що в мене почало рости щось таке, впала в іншу крайність — стала непокоїтися, що мій бюст ніколи не досягне нормального розміру. Тепер груди в мене досить повні і, здається, гарні, та й взагалі я вже жінка, але про це потім. Я часто розглядаю своє тіло в дзеркало у ванній і знаю його досконало. Мені відома кожна, навіть найменша вада на шкірі. Наприклад, під лівою груддю в мене бородавка завбільшки як горошина. Такі самі були в мене колись на пальцях рук, але вони зникли без сліду, а ця лишилась і начебто навіть побільшала. Раніше чого я тільки не робила, щоб її позбутись: перев’язувала шовковою ниткою, мастила азотною кислотою, вкраденою в хімічному кабінеті, нічого не помогло. Довелось погодитися з тим, що ця особлива прикмета залишиться в мене на тілі до кінця життя. Поки не було грудей, мій живіт здавався мені просто жахливим! Якийсь випнутий, ніби я була вагітна або все життя їла саму картоплю. Потім, коли в мене розвинулися груди й стегна, живіт перестав випинатись і зробився просто частиною мого тіла, тіла жінки.