— Я дивуюся, — сказав телефоніст Ходоунський, видимо ображений, — чому саме я повинен служити мішенню для дурних жартів.

— А той Ходоунський, що має приватну детективну контору з усевидющим оком святої трійці ^{158} , це, бува, не ваш родич? — невинно спитав Швейк. — Я дуже люблю приватних детективів. Мені свого часу довелося служити в армії з одним приватним детективом, на прізвище Штендлер. У нього була якась гудзувата голова, і наш фельдфебель завжди говорив, що за дванадцять років він перебачив багато гудзуватих солдатських голів, але така навіть і в сні не могла йому привидітися. «Слухайте, Штендлере, — завжди казав фельдфебель, — якби цього року не було маневрів, то ота ваша гудзувата голова навіть і для армії була б зовсім непридатна, але тепер, коли прийдемо в околиці, де не буде жодного кращого орієнтира, артилерія принаймі буде пристрілюватися на ваш гудзь». Ну й поварив же він із бідолахи воду. Іноді на марші посилав його на п’ятсот кроків уперед, а потім командував: «Напрям — гудзувата голова». Взагалі тому панові Штендлеру і як приватному детективу страшенно не щастило. Бувало, частенько в буфеті розповідав нам, які йому часом траплялися заморочливі справи. Прибігає, скажімо, до нього ошелешений клієнт і доручає вислідити, чи його дружина з кимось там не знюхалася. А якщо вже знюхалася, то з ким знюхалася, де і як знюхалася. Або навпаки, якась там ревнива баба захотіла вистежити, з ким її чоловік шляється, щоб мати підстави зчинити йому дома ще більший, ніж звичайно, скандал. Той Штендлер був людина культурна; про порушення подружньої вірності говорив тільки вишуканими словами і завжди мало не плакав, коли розповідав нам, як клієнти вимагали від нього, щоб він зловив «її» або «його» на гарячому. Хтось інший, може б, і радів, накривши таку парочку in flagranti[196].

Йому б і очі вилазили від такого видовища, але пан Штендлер, — так сам він оповідав, — ходив потім сам як прибитий. Він завжди розповідав у дуже вишуканому тоні, що не міг уже навіть і дивитися на ту свинську розпусту, а нам, бувало, від тих його розповідей про всякі пози, в яких він не раз застукував парочки, аж слина з губи текла, як тому псові, коли повз нього несуть варену шинку. Не пускають нас, бувало, з казарми, ось він нас і розважає. «Ось так я, — каже, — бачив ту і ту пані з тим і тим добродієм…» І адреси нам давав. Але при тому ніколи його не покидав смуток. «Скільки я, — скаржився він, — діставав по пиці від обох партнерів; а все ж таки це мене гризло менше, ніж те, що я брав хабарі. Одного такого хабара я не забуду й до смерті. Він голий, вона гола. Було це в готелі, йолопи навіть дверей не замкнули. На дивані не вмістилися, бо обоє були нівроку гладючі, то й вовтузилися на килимі, як кошенята. А килим був такий затоптаний, запорошений і весь у недокурках. Тільки-но я в двері, — обоє схопилися, він став навпроти мене, тримаючи руку, як фіговий листок. А вона обернулася спиною, і я побачив на шкірі відбиток візерунка килима, а до хребта приліпився недокурок. «Пробачте, — кажу, — пане Земеку, я приватний детектив Штендлер з контори Ходоунського, і мій службовий обов’язок зловити вас, на підставі прохання вашої дружини, на гарячому. Ця дама, з якою ви тут маєте недозволені зносини, — пані Гротова». Я ніколи в житті не бачив такого спокійного громадянина. «Дозвольте, — сказав, немовби це само собою розумілося, — я одягнуся. Тут винна лише моя дружина. Вона безпідставною ревнивістю штовхає мене на недозволені стосунки, ображаючи мене як чоловіка безпідставними підозріннями, поговорами і ницим недовір’ям. Звичайно, якщо немає жодного сумніву, що цю ганьбу неможливо приховати… Де ж мої підштанки?» — запитав він спокійно. «На дивані». Натягаючи підштанки, він пояснював далі: «Отже, якщо ганьби не можна приховати, лишається тільки розлучення. Але цим плями не змиєш. Взагалі, розлучення справа дуже серйозна, — говорив він, одягаючись. — Найкраще, коли дружина озброїться терпінням і не дасть приводу для публічного скандалу. А врешті, робіть як хочете, я вас тут залишаю з шановною панею сам на сам». Пані Гротова за той час влізла в постіль, а пан Земек потиснув мені руку і вийшов».