Чорношкірі дивилися на нього з подивом.

— Пізнаєте мене? — спитав він.

— Навіть гієна, що тебе породила, і та б не впізнала тебе, бвано, — відповів один служник.

Чоловік хотів був зацідити чорношкірому в обличчя кулаком, але той, звичний до таких ударів, легко ухилився.

17

17

Меріем повільно поверталася до дерева, на якому залишила спідницю, черевички і панчохи. Вона щось весело мугикала, та її пісенька раптово урвалася, коли вона побачила на дереві кількох бабуїнів, що забрали її вбрання і, бавлячись, міряли його на себе. Вони зовсім не злякалися, коли побачили її. Навпаки, вишкірилися і загарчали. Чи ж їм боятися звичайнісінької самиці Тармангані?

За лісом мисливці відкритою місциною саме поверталися зі своїх денних виправ. Вони їхали нарізно, сподіваючись вистежити на рівнині лева, що забрів сюди. Пан Морісон Бейнс тримався ближче до лісу. Пильно вдивляючись у рослинність, він помітив на узліссі рух якоїсь живої істоти.

Він скерував коня в той бік. Здаля не розпізнати, що там воно. Але коли він під’їхав ближче, то побачив звичайнісіньку конячку і повернув уже був назад, коли раптом упізнав сідло. Авжеж, конячинка була осідлана. Пан Морісон під’їхав ближче і відчув приємне хвилювання, бо впізнав улюбленого поні Меріем. Він поскакав туди учвал. Меріем напевне в лісі. Він здригнувся на думку, що молода беззахисна дівчина може бути сама в джунглях, які для нього самого були втіленням жаху і притулком нечутної смерті. Він зіскочив із сідла й прив’язав коня поруч з поні Меріем. Потім ступив у джунглі. Був переконаний, що дівчина десь тут, близенько, й сподівався справити враження своєю несподіваною появою.

Він пройшов лише кілька кроків, коли почув на дереві поблизу голосне белькотіння. ПанМорісон підійшов ближче і побачив зграю бабуїнів, які за щось гризлися між собою. Придивившись уважніше, він побачив, що один бабуїн тримав у лапах жіночу спідницю, а другий — черевички і панчохи. Серце Морісонове завмерло, коли він уявив, що передувало цій сцені. Бабуїни вбили Меріем і зірвали з неї одяг! Він здригнувся.

Він вирішив гукнути на допомогу, сподіваючись, що, може-таки, дівчина ще жива, аж раптом побачив її на дереві, сусідньому з тим, на якому сиділи бабуїни, і завважив, що вони гарчать і белькочуть власне до неї. На його подив, Меріем спритно, по-мавпячому скочила на їхнє дерево й сіла на гілці за якихось кілька метрів від одного з бабуїнів. Морісон прицілився, збираючись послати з карабіна кулю в це жахливе створіння, яке начебто хотіло стрибнути на дівчину, коли раптом почув її голос. Він ледь не випустив із рук зброю від подиву, коли почув з вуст Меріем чудернацьке белькотіння — таке саме, яке видавали мавпи.