Три офіцери-контррозвідники підійшли до нього з револьверами в руках і об'явили, що його арештовано.

— Мене! — дуже здивувався Мишка. — Тут, мабуть, якась помилка. Я так думаю, що ви дуже переплутали, просто навіть неприємно за вас. Я ж Япончик!

— Тебе й треба! Підніми руки, та швидше!

— Навіщо така поспішність? — промовив Япончик, оглядаючись і відступаючи до стіни, щоб не вистрілили в спину. — Давайте розберемося, ми ж свої люди…

— Я тобі покажу «свої люди»! — гаркнув один контррозвідник. — Руки вгору, бандитська мордо!

Япончик з докором похитав головою:

— Ай-яй-яй, погляньте на нього: такий інтелігентний, а які негарні слова!.. — Але руки підняв.

Коли його обшукували, Япончик сказав офіцерові, що стояв перед ним:

— Можу я попросити вас опустити шпалер? А то, не дай боже, ви ще випадково вистрілите і наживете собі великих неприємностей!

У нього відібрали револьвер, що висів під пахвою, і через усе місто повели у контррозвідку.

Але не встигли доставити Япончика за місцем призначення, як чутки про його арешт облетіла Одесу і дійшла до Молдаванки.

За півгодини до будинку контррозвідки підкотила валка фаетонів і візницьких прольоток. На них сиділи бандити. У кожного в руках була в'язка гранат.

На очах у денікінської охорони бандити перегородили фаетонами вулицю і, перекинувши кілька возів, що проїздили мимо, спорудили барикаду. Потім один з них, у панцирі з кулеметних стрічок, підійшов до збентежених, наляканих цими приготуваннями вартових.

— Ти, — сказав він офіцерові, який вибіг на гамір, — іди передай Мишці Япончику, що ми по нього приїхали. І ще скажи своїм панам, що ми чекаємо п'ятнадцять хвилин, а потім хай вони не ображаються…

Більше він нічого не сказав і повернувся до товаришів.

Офіцер побіг у будинок. Незабаром звідти вискочив червоний від люті сам начальник контррозвідки.

— Що за бедлам! — загорлав він. — З глузду з'їхали?! Негайно очистити вулицю! — І рішуче попрямував до барикади, певно, бажаючи настрахати бандитів своїм грізним виглядом.

За ним рушили інші офіцери.

З-за возів неголосно, але переконливо попередили:

— Не підходити!