Переконати його, що це плямує всю Червону Армію, було неможливо. Комісар вжив своїх заходів. Він попередив по телефону залізничників, і ті виставили на кожній станції озброєні патрулі. Базари спорожніли. Грабувати стало нікого. Бойовий дух «відібраних сміливців» одразу ж підупав.

І тоді воїнство Мишки почало танути так само швидко, як і створювалось. Поняття про обов'язок, честь, військову дисципліну були чужі нальотчикам. Майбутнє не обіцяло їм нічого втішного — окопну вологу й жорстокі бої з білополяками, під час яких, чого доброго, і вбити можуть. Кримінальники занудьгували за своїми теплими «малинами», де ніякий дощ не страшний і дуже близько до чужих кишень. Нашвидку зібравши пожитки, вони без зайвих слів почали залишати ешелон і хто як міг утікати до Одеси. Зупинити їх можна було, мабуть, лише найбільш крайніми заходами, аж до розстрілу, а на це Япончик ніколи б не зважився. Він надто добре знав своїх приятелів: почни налагоджувати дисципліну — і ніхто не ручиться за твою власну шкуру…

За станцією Вапнярка поїзд зупинився в степу. В далечині лунали глухі вибухи артилерійської канонади.

Комісар знайшов Япончика біля штабного вагона.

— Чому зупинились?

— Що це таке? — замість відповіді спитав Япончик і, прислухаючись, підняв пальця.

— А ти не знаєш? — сказав комісар. — Це війна. Чорноморські матроси громлять білополяків.

— Так?.. — непевно пробурмотів Япончик. — Подумати тільки, скільки там галасу!..

З усіх вагонів висунулись голови його стривожених дружків.

— Накажи їхати далі! — зажадав комісар.

— Чекай, — сказав Япончик. — Куди нам поспішати?..

Він іще постояв роздумуючи, а коли земля донесла особливо могутній гарматний удар, пішов у вагон.

Ешелон продовжував стояти. Комісара до Япончика не пускали.

— Думає! — сказали йому.

Уранці у вагонах не долічились іще двохсот молдаванських «героїв». А Япончик усе ще «думав», замкнувшись у штабному вагоні з своїми близькими.

Комісар зрозумів: Япончик злякався. Вибір у бандита був невеликий: або йти на фронт, або визнати провал своєї витівки і стати перед революційним трибуналом. Ні те, ні друге не приваблювало Япончика. Він вибрав третє: взятися за старе, зберегти престиж в очах своїх приятелів і чекати кращих часів. Кінець кінцем багато було різних влад, усі зазнали поразки, дивись, і Радянська не втримається…

Комісара викликали в штабний вагон.

— Ми тут усе обмізкували, — об'явив йому Япончик. — Це не наше діло — сидіти в окопах!

— Тобто як це?!

— Дуже просто! Завертаємо додому!