— На мене надія погана, — сказав йому Олексій, — не сьогодні-завтра можу полетіти.

— Ну, поки що тут… Він хлопчик тямущий, проживе й сам.

Через два дні після його від'їзду, пізно ввечері, коли Олексій і Павка знічев'я грали перед сном у підкидного дурня, у двері постукали. Джека, що спав на табуреті, зіскочив на підлогу й загавкав. Олексій відклав прийняті карти (а наприймав він багато: Павка грав добре і до того ще й шахраював) і пішов відчиняти.

За дверима стояв невисокий чоловік у цивільному пальті.

— Здрастуйте, — сказав він, — привіт вам привіз із Херсона.

— Від Сергія Васильовича?

— Від Василя Сергійовича. Вас чекають, просили швидше.

І здавалося, з приходом цієї людини життя одразу набуло звичного тривожного ритму, ніби й не було десятиденної передишки. Олексій квапливо загорнув онучі, всунув ноги в чоботи і нашвидкуруч зв'язав у клуночок нехитре своє майно — запасну пару спідньої білизни та стосик паперу для писання.

Одягнувшись, підійшов до Павки:

— Бувай здоровий, іду.

— Надовго? — спитав Павка, що з тривогою спостерігав, як збирався Олексій.

— Хто його знає. Чекати мене не треба.

У Павки затремтіли губи.

— Назовсім, чи що?

— Ну, так уже й назовсім! Прийду, напевне. А якщо ні, сам господарюй. Їжі тобі днів на п'ять повинно вистачити, постарайся обернутись, поки батька нема. На риболовлю ходи… — Олексій говорив удавано бадьоро і при цьому намагався не дивитися в засмучені очі Павки, щоб і самому не розчулитися (звик усе-таки до хлопчака). — Словом, усе має бути гаразд. Коли завтра не повернуся, скажи у дворі, що, мовляв, влаштувався працювати до німців в економію. Зрозумів?

Павка не відповів. Повіки його підозріло набрякли.

— Ну, прощавай. — Олексій потріпав його по жорсткому волоссю, що злиплось від солоної морської води, і рушив до дверей. — Ходімо, — кинув зв'язковому.

Вони вийшли на вулицю.

— Звідси за квартал — фаетон, — півголосом сказав зв'язковий.

Вони звернули за ріг, і Олексій побачив віддалеки жовтий світлячок цигарки. Зв'язковий голосно кашлянув. Вогник прокреслив у темряві криву і, впавши на землю, розсипався червонуватими іскрами, що одразу погасли. Застукали копита, фаетон під'їхав.