— Отож-бо, — промовив він, — коли б ви знали, що він звичайний посередник, та ще й недавно завербований, то влаштували б йому таку перевірочну — не дай боже! А мені кожна хвилина була дорога. Ні, парубок спритний! І для цього не треба бути професіоналом, досить голову на плечах мати… А втім, — додав Рахуба, бачачи, що доводи його не вплинули і щось усе ще бентежить колишнього контррозвідника, — випробувати й зараз не пізно. Я і сам вважаю, що зайва перевірка не зашкодить.

— Так і доведеться зробити, — холодно сказав Шаворський. — Оптимізму вашого, пане полковнику, не поділяю. У нас надто важкий досвід спілкування з Чека: три провали за один лише останній тиждень.

— Будь ласка, — погодився Рахуба, — не заперечую.

Коли через півгодини Шаворський вийшов з комірки, Олексій, Микоша й Золотаренко мирно розмовляли, сидячи за кухонним столом. Микоша скаржився на біль у печінці, що з'явився «через те, що він трохи перепив», і з цікавістю вислухував поради Золотаренка та Олексія. Він уже встиг повернути Олексієві браунінг і пройнятись повагою до його обізнаності в галузі медицини.

— Ходімо, — сказав йому Шаворський, — скоро світатиме. — І по-дружньому всміхнувся Олексієві. — До завтра.

За дверима Микоша промовив неголосно, але, певно, розраховуючи на те, щоб Олексій почув:

— А парубок нічого, простий…

Шаворський йому не відповів.

ПЕРЕВІРКА

ПЕРЕВІРКА

Весь наступний день Рахуба був чимось стурбований. Здавалося, він чогось чекав. Золотаренку й Олексієві було наказано нікуди з дому не виходити.

Рахубі помітно полегшало, він уже міг сам ходити по кухні. Дружині Золотаренка він дав гроші і послав на ринок, наказавши купити «чогось їстівного». Вона принесла низку скумбрії, три плитки макухи і тонкий шматочок сала.

— Довели Росію комісари, — гмукнувши, сказав Рахуба, — скоро власні лікті кусатимуть!..

Обідали разом на кухні. Рахуба причіпливо розпитував Олексія про його перебування в банді братів Смагіних.

Олексій відповів без запинки: історію банди він знав добре. Навіть дуже…

Півтора року тому він сам розробляв план її знищення і сам же провів на цю операцію тоненьку дівчину з суворими очима — єдину дівчину, яку любив. Марусю Корольову, дев'ятнадцятирічну чекістку, зарубали бандити в селі Біла Криниця на Херсонщині. Там і поховали Марусю на степовому пагорку, і смерть її болючою гіркотою втрати виділяла в пам'яті Олексія цю операцію серед десятків інших, в яких йому довелося брати участь…

Після обіду Рахуба забрався в комірку і не вилазив до вечора. Коли стемніло, покликав Олексія.