Неквапливо підійшовши до столу, він узяв браунінг, розглядаючи, повертів у руці.

— Нічого іграшечка. Тільки навіщо ж так… одразу? Навіть якось необережно! І більше у вас нічого нема?

— Можеш обшукати.

— Ну, ну, хіба я не бачу!.. — поспішно і навіть ніби злякано промовив Микоша.

Він явно розгубився.

Не даючи йому опам'ятатись, Олексій наказав:

— Тоді веди! І нічого зволікати, а то щоб опісля шкодувати не довелось! Тепер наче боятися нічого?

Микоша пробурмотів:

— Одну хвилиночку…

Він поклав браунінг за пазуху і бочком відступив до дверей, де все так само, відстовбурчивши пістолетами кишені піджака, стояв другий бандит.

Вони про щось пошепотілись. Олексій почув, як здоровань пробурчав: «Нікуди не дінеться!..»

Микоша повернувся до столу.

— Мабуть, приведу кого-небудь, — сказав він, — хоч, звичайно, ніякого тут порядку нема. Доведеться почекати.

— Довго це?

— Ні-і, півгодинки щонайбільше. А Битюг нехай посидить, вам веселіше буде.

Олексій досадливо знизав плечима.

— Хай сидить. Давай тільки швидше!

— Я миттю, не встигнете занудьгувати…

І Микоша пішов.

Битюг (Олексій належно оцінив влучність цього прізвиська) вмостився на ящику під стіною і деякий час пильно стежив за ним. Потім це йому набридло. Він позіхнув, дістав складаний ножик і зайнявся манікюром. Він зосереджено виколупував грязюку з-під нігтів, обрізав задирки, обсмоктував пальці і, одводячи руку, здаля милувався своєю роботою. Сидячи біля столу, зіпершись на лікоть і прикривши обличчя долонею, Олексій з цікавістю розглядав його налиту здоров'ям пику, на якій цвіло лапате ластовиння і білий рубчатий шрам тягнувся від скроні до шиї.