Розділ XVI ХАНС ВИКРАДАЄ КЛЮЧІ

Розділ XVI

ХАНС ВИКРАДАЄ КЛЮЧІ

Трохи згодом до нашого будинку прийшли кілька білих кенда, що ввічливо передали нам рушниці та пістолети Регнолля і бідолашного Саведжа. Вони говорили, що знайшли ці предмети на схилі гори. Я мовчки взяв їх.

Цього вечора нас відвідав Харут. Привітавшись із нами, він спитав, де Бена.

— Ах ти, сивобородий батьку брехунів, — обурено сказав я, — ти прекрасно знаєш, що Бена вже в шлунку змії, котра живе в печері на горі.

— Як, пане! — вигукнув Харут. — Хіба ви намагалися піднятися на гору? Втім, Бена завжди любив змій, і вони любили його.

— Це ти, негіднику, його вбивця! — закричав лорд Регнолль. — Я зараз уб’ю тебе за це.

— Ти хочеш убити мене за те, що змія задушила вашу людину? Якщо підеш туди, де живе лев, лев уб’є тебе; якщо підеш туди, де живе змія, змія вб’є тебе. Я вас попереджав, але ви не послухали мене. Тепер я вам скажу: можете йти туди, якщо хочете; ніхто не зупинить вас. Але пам’ятайте: До Будинку Дитяти веде зовсім інша дорога, яку ви ніколи не знайдете.

— Слухай, — сказав лорд Регнолль, — який сенс у всьому цьому базіканні? Ти добре знаєш, навіщо ми у вашій диявольській країні. Я переконаний, що ви викрали мою дружину, щоб зробити її своєю жрицею. Я хочу забрати її назад.

— Це велика помилка, — покірно відповів Харут, — ми не викрадали прекрасної леді. І Макумазан тут не для того, щоб шукати її, а для того, щоб убити слона Джану й одержати за це слонову кістку. Ти, пане, прийшов із ним як друг, хоча ми не кликали тебе. Ти намагався знайти храм нашого бога, і змія, що охороняє його двері, вбила твого слугу. Але чому ми не вбили тебе?

— Ви боїтеся зробити це, — сміливо відповів Регнолль, — убийте мене, я готовий, але ви побачите наслідки цього.

— Ти дуже хоробра людина, — сказав Харут, захоплено дивлячись на лорда Регнолля, — ми не хочемо вбивати тебе; мабуть, усе закінчиться добре. Одне Дитя знає про це. Ти допоможеш нам перемогти чорних кенда. Тільки не ходи до змії, бо вона швидко знову зголодніє. Слухай і ти, Світло-в-темряві, — додав він, звертаючись до Ханса, що сидів навпочіпки, — це дуже голодна змія, а ви ласа для неї страва!

Ханс, не повертаючи голови, скосив свої очі на Харута і відповів говіркою банту:

— Я чую, білобородий брехуняко, але що мені до цього? Мій ворог Джана, що хотів убити мого пана Макумазана, не те, що твоя брудна змія. Якщо вона така страшна, чому вона не вб’є Джану, якого ви ненавидите? Ось що для мене ваша змія, — додав він, енергійно плюнувши на землю, — якщо хочеш, я вб’ю її, тільки заплати мені за це.