Дивною, напіврелігійною церемонією, на якій я не був присутній, леді Регнолль звільнили з високої посади Хранительки бога, символ якого перестав існувати, хоча, я думаю, що жерці, наскільки могли, зібрали всі уламки слонової кістки і зберегли їх у глеку в святилищі.

Після цього прислужники зняли з неї вбрання, давність походження якого, окрім Харута, я думаю, ніхто з білих кенда не уявляв. Потім, одягнену в тубільне плаття, її передали Регноллеві.

З того часу з нею, як і з нами, поводилися, як із чужоземною гостею.

Проте їй дозволили поселитися зі своїм чоловіком у тому самому будинку, який вона займала протягом свого незвичайного полону.

Після битви кілька днів я був абсолютно безсилий.

Ще три тижні я займався різними справами і, між іншим, їздив із Харутом до міста Сімби.

Ми вирушили туди лише після того, як упевнилися через наших лазутчиків, що чорні кенда справді пішли кудись на південний захід, де, приблизно за триста миль від їхнього колишнього міста, за чутками, були родючі незайняті землі.

З особливими почуттями я знову проїздив знайомою місцевістю і ще раз помітив сліди бивнів Джани на стовбурі зігнутого вітром дерева, яке на своїх гілках мені з Хансом дало притулок від цього лютого чудовиська.

Перейшовши річку, що тепер зовсім зміліла, я їхав похилою рівниною, через яку ми мчалися, рятуючи своє життя, і досяг сумного озера і кладовища слонів. Тут нічого не змінилося.

Та сама гора, потоптана ногами Джани, на якій він мав звичку стояти. Ті самі скелі, за якими я намагався сховатися, і неподалік від них купа людських кісток, що належали нещасному Маруту. Ми поховали їх на тому самому місці, де вони лежали. Зі всіх скелетів слонів ми забрали, скільки могли, слонову кістку, навантаживши близько п’ятдесяти верблюдів.

Звичайно, тут її було значно більше, але багато бивнів, що тривалий час пролежали на цьому місці, попсували сонце і негода і тому. вони не становили майже ніякої цінності.

Відправивши слонову кістку до міста Дитяти, яке знову відродилося, ми через ліс поїхали до міста Сімби, для безпеки виславши вперед розвідників.

Воно і справді абсолютно спорожніло. Ніколи я не бачив такого спустошеного місця. Чорні кенда залишили його таким, яким воно було при них. Тільки на вівтарі, що стояв на ринковій площі, де були принесені в жертву троє нещасних білих кенда, лежала купа трупів тих воїнів, які померли від ран під час відступу.

Двері будинків були відкриті. В помешканнях Залишилося багато домашнього начиння, яке чорні кенда не могли забрати з собою. Ми знайшли багато списів та іншої зброї, власники якої загинули і тепер не потребували її.