В Англії я жив у маленькому, красивому будинку, — кажу красивому, порівняно з будинками, до яких я звик, живучи в Африці, — не далі, ніж за п’ятсот ярдів від старої церкви, де спить вічним сном мій Гаррі. Після похорону я повернувся додому і трохи поїв, та чи може бути хороший апетит у того, хто поховав усі земні надії! Трошки закусивши, я заходився крокувати, вірніше, шкандибати (я давно вже шкутильгаю через укус лева) туди-сюди оздобленим під дуб передпокоєм, оскільки в моєму англійському будинку є кілька кімнат. На чотирьох стінах кімнати розташувалося близько сотні пар рогів. Тут були справді прекрасні зразки, оскільки я зберігав тільки кращі роги. У центрі приміщення, над великим каміном, я повісив свої гвинтівки. Деякі з них були старовинними — таких тепер уже не побачишся дістав їх 40 років тому. Одну стару рушницю я купив кілька років тому у бура, який сказав мені, що з цієї рушниці стріляв його батько в битві на Кривавій річці після того, як Дінган напав на Наталь і вбив шістсот людей, у тому числі жінок і дітей. Бури назвали це місце Місцем плачу, і так називається воно й досі. Багато слонів убив я з цієї рушниці. Вона вміщує жменю чорного пороху і три унції куль і дає відразу подвійний постріл. Отже, я походжав туди-сюди, поглядаючи на рушниці і на роги, і велика тривога заповзала в мою душу. Я маю поїхати геть з цього будинку, де я живу бездіяльно і спокійно, знову до дикої країни, де я провів кращу половину життя, де зустрів свою любу дружину, де народився мій бідолашний Гаррі, де сталося зі мною стільки доброго і поганого. В мені жило жадання пустелі, дикої країни, я не міг більше жити тут, я маю поїхати і померти там, де я жив, серед дикунів і диких звірів! Блукаючи кімнатою, я думав і дивився на місячне світло, що сріблястим блиском заливало небесне склепіння і таємниче море чагарника, спостерігав за його химерною грою на воді. У людині пристрасть найбільше проявляється перед її смертю, а моє серце померло тієї ночі. Незалежно від мого хвилювання, зрозуміло, що жодна людина, яка прожила сорок років так, як я, не може безкарно замкнутися в Англії з її чепурними, обгородженими, обробленими полями, з її витонченими, зразковими манерами, її вирядженим натовпом. Поволі він почне сумувати за свіжим диханням повітря пустелі, марити безбожними зулусами, які, неначе орли, кидаються на ворогів зі скелі, і серце його повстане проти вузьких меж цивілізованого життя.

І ця цивілізація! Що дає вона? Аж сорок років провів я серед дикунів, вивчаючи їхні мораль і звичаї, потім кілька років я прожив у Англії і придивлявся до дітей цивілізації. І що ж я знайшов? Величезну прірву між тими й іншими? Ні, зовсім невелику відстань, яку простодушна людина легко перестрибне. Дикун і цивілізована людина вельми схожі між собою, тільки остання — винахідливіша і здатна комбінувати. Зате дикун, наскільки я вивчив його, не знає жадоби до грошей, які, неначе рак, упиваються в серце білої людини. У загальних рисах дикун і дитя цивілізації схожі між собою. Гадаю, що високоосвічена пані, читаючи ці рядки, посміхнеться наївності старого дурня-мисливця, коли подумає про своїх чорних, обвішаних намистом сестер! Посміхнеться також висококультурний марнотратник, смакуючи свій обід у клубі. Ціна цього обіду могла б прогодувати цілий тиждень не одну голодну сім’ю! Моя люба панночко! Що це за чарівні речі на вашій шийці? Вони мають дивну схожість, особливо коли ви надягаєте низько вирізане плаття, з прикрасами дикої жінки. Ваша звичка крутитися під звуки музики, ваша пристрасть до притирань і пудр, прийоми, до яких ви вдаєтеся, щоб дістати собі багатого завойовника, який має зробитися вашим чоловіком, спритність, із якою ви прикрашаєте собі голову пір’ям і усілякою всячиною — все це наближає вас до ваших чорних сестер! Пригадайте, що за основними принципами вашої природи ви абсолютно схожі на них! Ви, добродію, також смієтеся? Хай дикун прийде і вдарить вас в обличчя, поки ви насолоджуєтеся дивно приготованою стравою, ми побачимо тоді, чи не сидить у вас самому такий самий дикун?!