Уночі вві сні йому з’явилася прекрасна жінка, торкнулася його чола, і він побачив будівлю закінченою і зрозумів, що, незважаючи на масу перешкод, його геній подолає все. Він прокинувся і знову взявся за роботу, але вже за іншим планом, і закінчив арку. Через п’ять років праці і терпіння Радемес повів прекрасну доньку короля сходами в палац, сам став королем-чоловіком і заклав нинішню королівську династію Цу-венді, яку досі називають “Будинком сходів”, у пам’ять будівничої могутньої енергії і таланту, що послужили сходинками до його величі.

На честь свого тріумфу й успіху король-чоловік Радемес зробив статую, що зображала його сплячим, а над ним прекрасну жінку, яка торкається його чола, і поставив скульптуру у великій залі палацу, де вона стоїть і досі.

Отака історія прекрасних сходів палацу в Мілозисі. Недивно, що його називають “Похмурим містом”. Могутні гранітні споруди дивляться суворо і зиркають на людей у своїй похмурій величі. Ми побачили Мілозис залитий промінням сонця, але коли грізні хмари збираються над царственою вершиною міста, він має якийсь надприродний вигляд — витвір поетичної фантазії!

Розділ XII СЕСТРИ-КОРОЛЕВИ

Розділ XII

СЕСТРИ-КОРОЛЕВИ

Великий човен прослизнув каналом біля підніжжя сходів і зупинився. Старий вийшов із човна і запросив нас іти за ним. Втомлені, ми без вагання пішли за ним, звичайно, прихопивши з собою гвинтівки. Наш провідник знову приклав пальці до губ, низько вклонився і наказав людям у човнах, що зібралися дивитися на нас, розходитися. Останньою вийшла з нашого човна дівчина, яку ми витягай з води. Вона поцілувала мою руку, мабуть, дякуючи за порятунок від бегемота. Мені здавалося, що вона остаточно забула свій страх перед нами і зовсім не поспішала йти до своїх. Вона пішла поцілувати руку Гудові, коли молодик, її супутник, втрутився і відвів її. Як-тільки ми опинилися на березі, кілька чоловіків підхопили наше майно і багаж і вирушили з ними на дивний ґанок, а наш провідник усіма способами прагнув пояснити, що наші речі залишаться цілими і неушкодженими. Потім він повернув праворуч і повів нас до маленького будинку, який (я дізнався про це пізніше) був готелем. Ми ввійшли до красивої кімнати і побачили дерев’яний стіл із різними наїдками, очевидно, приготований для нас. Наш провідник запросив нас сідати на лаву біля столу. Ми вирішили не чекати повторного запрошення і накинулися на закуску. Її подали на дерев’яних тацях і складалася вона з холодного козячого м’яса, загорнутого в якесь листя, що додавало йому дивного чудового смаку; із зелені на зразок латуку, чорного хліба і червоного вина, налитого в рогові чаші. Вино мало ніжний і приємний смак, щось на кшталт бургундського.