Зала була величезна, з чудовим дугоподібним склепінням із різьбленого дерева. На відстані двадцяти футів від стіни височіли стрункі колони з чорного мармуру. В кінці зали, підтримуваної цими колонами, стояла мармурова група, виконана королем Радемесом у пам’ять про споруджений ним ґанок.

Краса групи вражала погляд. На чорному мармурі цоколю виділялася прекрасна біло-мармурова фігура молодика з благородним обличчям, що спав на ложі. Одна рука його безсило опущена на край ложа, а на другій спочиває голова, наполовину закрита пасмами волосся. Схилившись над ним, поклавши руку на його лоба, стоїть закутана фігура жінки вражаючої краси. Я не спроможний описати всю спокійну велич прекрасного обличчя, на якому сяє відблиск ніжної, ангельської усмішки! І в ній, у цій усмішці, все — могутність, любов і божественна врода! Очі жінки спрямовані на хлопця. Найкращим у цій групі, що особливо вдалося скульптору, був раптовий підйом творчого духу, що віддзеркалився на втомленому і змученому чоловічому обличчі. Ви бачите, як натхнення проникає в темряву людської душі і осяває її новим світлом, неначе світанковий промінь, розбиваючи морок ночі! Це — чудовий витвір рук людських, і лише геній міг створити щось подібне! Між чорними мармуровими колонами стоять інші мармурові групи, що зображають різні алегорії або бюсти великих людей роботи цього великого скульптора Радемеса, але жодну з них, на нашу думку, не можна порівняти з тією групою. У центрі зали стоїть священний камінь народу. На ньому монархи після церемоній коронації присягають дотримуватися інтересів країни, її традицій, законів і звичаїв. Цей камінь, очевидно, був вельми стародавнім, боки його вкривали позначки і лінії, що, на думку сера Генрі, служило доказом його тисячолітнього існування. Щодо цього каменя існувало повір’я: він, за народним переказом, упав із сонця, і коли буде роздроблений на шматки, тоді король чужоземної раси правитиме всією країною. Але камінь виглядав поки що дуже міцним, і династія мала багато шансів правити країною ще довгі роки.

У кінці зали, на багатих килимах, стояли два трони у вигляді великих крісел, зроблених із золота і пишно декорованих. Над кожним троном виднілася емблема сонця, що посилає своє проміння в усі кінці. Підніжжям обох тронів служили леви з великими топазами замість очей. Світло проходило в зал через вузькі отвори вгорі, зроблені у вигляді замкових бійниць, але без скла, яке, очевидно, було не відоме тут.

Ми не мали часу добре роздивитися залу, бо при вході до неї ми помітили велику кількість людей, що зібралися перед порожніми тронами. Найвизначніші з присутніх сиділи на різьблених дерев’яних кріслах праворуч та ліворуч від тронів і були одягнені в білі туніки, багато розшиті, з різнокольоровим оздобленням, і тримали в руках прикрашені золотом мечі. Судячи з їхньої постави, всі вони були високоповажними особами. Позаду кожного з них стояла купка слуг і відданих людей. ¦