Від цього малюнка я вжахнувся, але дещо заспокоївся, коли вона ласкаво кивнула мені головою й узялася за четвертий малюнок. Вона намалювала людину, знову схожу на сера Генрі і двох жінок, себе і Зорайю, які стояли, обійнявши його і тримаючи над ним меча на знак захисту і заступництва.

Зорайя, яка весь цей час дивилася на нас, особливо на сера Генрі, схвально нахилила голову. Нарешті Нілепта змалювала схід сонця, пояснивши, що має йти, і що ми зустрінемося наступного ранку. Сер Генрі дивився так сумно, що, мабуть, бажаючи втішити його, Нілепта простягнула йому руку для поцілунку, що він і зробив з благоговінням. Зорайя, з якої Гуд увесь час не зводив очей і свого скельця, нагородила його, також простягти йому руку для поцілунку, хоча очі її були спрямовані на сера Генрі. Я радий зізнатися, що не брав участі в цій церемонії, жодна з королев не подала мені руки для поцілунку.

Потім Нілепта гукнула до себе чоловіка, мабуть, начальника охоронців, і віддала йому суворий і точний наказ, усміхаючись, кокетливо кивнула нам головою і вийшла із зали у супроводі Зорайї і варти. Коли обидві королеви пішли, офіцер, якому Нілепта віддала наказ, із виглядом глибокої пошани повів нас із зали різними коридорами і цілою низкою пишних апартаментів до великої кімнати, освітленої висячими лампами (вже стемніло), застеленої багатими килимами, уставлену ложами. На столі, в центрі кімнати, були приготовані наїдки, плоди і багато квітів. Тут було чудове вино в старовинних глиняних посудинах, красиві кубки із золота і слонової кістки.

Слуги, чоловіки і жінки, були готові служити нам, і поки ми їли, до нас звідкілясь долинув дивний спів. “Срібна лютня говорила, поки не пролунав владний звук труби!” — співав чийсь ніжний голос. Нам би здалося, що ми в земному раю, якби думка про огидного великого жерця не отруювала нашого задоволення. Але ми так втомилися, що ледве могли сидіти за столом, і скоро почали пояснювати жестами, що страшенно хочемо спати. Нас повели кудись і хотіли покласти кожного в окрему кімнату, але ми дали зрозуміти, що хочемо спати по двоє. Задля обережності ми поклали спати Умслопогаса з його сокирою в головній кімнаті, поблизу завішених дверей, які вели до нашого приміщення. Гуд і я лягли в одній кімнаті, сер Генрі й Альфонс — у другій. Скинувши з себе весь одяг, окрім сталевих сорочок, ми впали на наші розкішні ложа і вкрилися багатими, вишитими шовком ковдрами.

За дві хвилини я задрімав, аж раптом мене розбудив голос Гуда.

— Квотермейне! — сказав він. — Бачили ви коли-небудь такі очі?