Светлый фон
Пісня Зорайї
Бідолашний птах, що втратив дорогу в мороці, Рука, безсило піднята перед лицем смерті, Таке — життя! Життя, пристрастю його дихає моя пісня! Пісня солов’я, що звучить невимовною ніжністю, Дух, перед яким відкриті небесні ворота, Така любов! Любов, яка помре, якщо її крила перебиті! Грізні кроки легіонів, коли звуки труб скликають їх, Гнів бога бурі, коли блискавки борознять похмуре небо, Така влада! Влада, яка, врешті-решт, перетворюється на прах! Життя коротке! Воно швидко лине і покине нас! Гірка помилка, сон, від якого ми не можемо прокинутися, Поки тихо підкрадеться смерть і наздожене нас вранці або вночі! Приспів: О, світ такий прекрасний на зорі, на зорі, на зорі!.. Але червоне сонце потопає в крові… потопає в крові!
— Швидше, Куртісе! — прошепотів я, коли Зорайя почала другий куплет.
— Нілепто, — вимовив сер Генрі (мої нерви були такі напружені, що я чув кожне слово), — я маю говорити з вами сьогодні вночі. Не відмовте мені, прощу вас!