— Ти звелів мені прийти сюди, мій лорде Інкубу. — Куртіс навчив її називати його так. — Можливо, у тебе якась державна справа, я знаю, в тебе в голові великі ідеї і плани для блага мого народу. Як королева, я мала прийти до тебе, хоча боюся темряви! — вона знову засміялася і кинула кокетливий погляд на сера Генрі.

Я подумав, що державну справу незручно слухати невтаємниченим і хотів відійти подалі, але Нілепта не дозволила мені далеко йти, боячись несподіванки, і я мимоволі чув кожне слово.

— Нілепто! — сказав сер Генрі. — Ви знаєте, про що я хотів говорити з вами тут! Нілепто, не час жартувати. Вислухайте мене. Я кохаю вас!

Коли він вимовив ці слова, я бачив, як змінилося її обличчя. Кокетування зникло з нього, і любов осяяла його новим світлом і зробила схожим на обличчя мармурового ангела. Я мимоволі подумав, що, мабуть, пророчий інстинкт Радемеса допоміг йому зробити риси ангела схожими на обличчя його спадкоємиці, королеви Нілепти! імовірно, сер Генрі також помітив цю схожість і був цим вражений, бо, глянувши на обличчя Нілепти, він перевів погляд на осяяну місячним світлом статую.

— Ти кажеш, що кохаєш мене! — тихо промовила Нілепта. — Твій голос звучить правдиво, але як я можу знати, що ти говориш правду? Хоча я — ніщо в очах лорда, — продовжувала вона з гордою покорою, сідаючи перед ним, — лорд походить із чудового народу, перед яким мій народ — дурні діти, а я його дурна королева! Але якщо я почну битися, то сотні тисяч списів виблискуватимуть за мною, як зірки на небі! Хоча в очах лорда моя врода й не особлива, — вона підняла свій вишитий шарф і знову сіла, — але серед мого народу мене вважають вродливою, і багато знатних лордів сварилися через мене! Вони ганялися за мною, як голодні вовки за оленем… Хай лорд Інкубу вибачить, якщо я набридаю йому, але він сказав, що кохає мене, Нілепту, королеву Цу-венді! На це я скажу йому, що хоча моє кохання і моя рука не мають великої цінності для лорда Інкубу, але їх не так-то легко здобути! О, звідки я можу знати, що ти справді кохаєш мене? — вигукнула вона раптом дзвінко. — Як я можу знати, що не набридну тобі, і ти не поїдеш додому, залишивши мене у відчаї? Хто скаже мені, що ти не кохаєш іншу прекрасну, не відому мені жінку, яку тепер також осяває своїм промінням сріблястий місяць? Скажи мені, як можу я дізнатися про це? — вона стиснула свої руки, простягнула їх уперед і очікувально дивилася в обличчя сера Генрі.

— Нілепто! — заговорив сер Генрі. — Я сказав тобі, що кохаю тебе! Як можу я сказати, наскільки сильне моє кохання до тебе? Хіба кохання можна виміряти? Я не запевнятиму тебе, що ніколи не кохав інших жінок, але говорю, що кохаю тебе всім моїм єством, всією моєю силою. Я кохаю тебе тепер і кохатиму до самої смерті, гадаю, й після смерті, і завжди. Твій голос — найсолодша музика, твій дотик — вода для спраглої землі! Коли я бачу тебе — світ здається мені прекрасним, коли тебе немає, то світло меркне для мене! О, Нілепто, я ніколи не покину тебе! Для тебе, люба моя, я забуду свою батьківщину, свій народ, батьківський дім, я відмовляюся від усього! Біля тебе хочу я жити, Нілепто, біля тебе й померти! — він замовк і серйозно дивився на неї.