Та ось ми вийшли до краю гірського масиву. Він був невисоким, згори донизу помережаний тріщинами — деякі досягали десяти, навіть двадцяти футів завширшки і були входами в дуже вузькі каньйони. Гаррі повернув праворуч від бескиду, що формою нагадував круглу башту, і довів нас до одинадцятої за рахунком ущелини.

— Прийшли, — сказав Логан. — Тут заховано дещо корисне.

Він зайшов за невеликий камінь і викотив звідти низенький возик на незграбних колесах.

— На цій штукенції матроси докотили сюди від берега скрині та інструменти. Далі довелося перетягувати на собі. Нам з вами буде легше. Винесемо сюди нашу скриню, одну-єдину. Поставимо на колеса й довеземо до лагуни… Ну, а тепер, хлопці, ходіть-но сюди.

Він дістав з-за пазухи три чорних хустки, які приготував заздалегідь для цієї мети, і зав'язав усім очі, ще раз суворо попередивши, що прикінчить кожного, хто спробує підглядати. Вишикував усіх вервечкою і повів до каньйону.

— Ви як сліпі жебраки за проводирем! — весело вигукнув Логан.

Дійсно, було дуже схоже.

Несусвітня процесія рухалася дуже повільно, тому що дно було вкрите камінням. Ірландець з примовками командував:.

— Ногу вище! Повертай наліво! Тепер направо! Хутчіше, стонога, хутчіше!

Хтось постійно перечіплювався, лаявся, скрикував.

— Хоч мені вже розв'яжіть очі! — обурився мічман. — Я ж все одно побачу цю частину маршруту, коли буду тягнути з вами скриню на зворотному шляху!

Ірландець почухав потилицю, подумав і визнав справедливість такого судження. Хустку з Пронози зняли, і тепер справа пішла трохи швидше: штурман вів під руку Летицію, мічман — писаря.

Комарів у цій частині острова не було, і роботи в мене поменшало. Я просто рахував повороти, а пам’ять у мене, варто сказати, відмінна. Одного разу я піднявся і пролетів над пласким верхів’ям плато, посіченого чисельними глибокими межигір’ями. Там нагорі росли кущі й літали стрімкі птахи, схожі на яскраво розцяцькованих стрижів. Мене вони обминали. Коли я дивився вниз, люди здавалися мені незграбними жуками, які ледь повзли кудись у своїх нудних земляних справах. Мені подумалося, що я міг би оселитися нагорі, у цій чудесній піднебесній країні і, можливо, знайти тут спокій. Думка була пустою, мимобіжною. Я повернувся назад, до своєї карми і до своєї вихованки.

Тим часом, коли я ширяв над плато, оглядаючи мережу вкритих тріщинами каньйонів, то побачив, що наш — той, по якому вів компаньйонів Логан, — дещо відрізняється від інших. Дно ущелини, хоч і засипане камінням, було все ж рівнішим і чистішим. Певно, колись тут проходила дорога, якою з копальні до берега доправляли срібло. Дорога ця робила зигзаги між бескидів, ідучи в глиб острова.