— Зараз… Ми залишили смолоскипи праворуч від входу…

Ірландець зробив крок-два і розчинився в мороці. Почулося шурхотіння, звук кресала. Розсипалися іскри. Потім спалахнуло рівне полум'я. Багряне світло осяяло зосереджене обличчя штурмана і нерівне кам'яне склепіння, що йшло вгору.

— Допоможіть мені, Епіне. Треба розставити смолоскипи півколом… Тільки не йдіть вглиб — провалитеся.

Сенс цієї перестороги прояснився, коли темнота розсіялася.

Печера була дуже великою, мала овальну форму. Дві дюжини смолоскипів, закріплених між каміння на відстані десяти кроків один від одного, займали половину її периметра і давали досить вогню, щоб розгледіти все черево гори, крім самого верхів'я, куди не досягало світло.

Тут було сухо і прохолодно — не те, що в каньйоні. Але вразила мене не різниця в температурі і вологості, а зовсім інше.

Дно цієї природної порожнини було вирівняне і нагадувало кам'яну площу чи подвір’я замку. І весь цей простір чорнів дірами колодязів, видовбаних у шаховому порядку, з однаковими проміжками. Свого часу я прочитав якийсь пізнавальний трактат з гірничорудної справи, тому відразу зрозумів, що це сліди праці шукачів.

У місці, де шукають руду, зазвичай пробивають вертикальні розвідувальні шурфи. Якщо канал впирається в жилу, його розширюють, перетворюючи на шахту. Ось чому одні колодязі помітно ширші за інші.

— Їх тут шістдесят чотири, — зітхнувши, сказав Логан. — Всі різної глибини — від 10 до 50 ярдів. Рік тому, відставши від своїх, я повернувся в печеру і думав, що без проблем відшукаю сховок, аж ні. Щоправда, це врятувало мені життя…

Летиція підійшла до одного з отворів і зазирнула всередину.

— Ви казали, що здобич займала два десятки скринь. Але в жоден із колодязів такий вантаж не влізе.

— Одразу помітно, що ви нічого не петраєте у копальній справі. Від шахти у різних напрямках ведуть квершлаги, горизонтальні й рівні, до зустрічі з жилою. А потім ще штреки вздовж родовища. Так що місця внизу достатньо. Однак мали залишитися якісь сліди! Я спускав ліхтар на мотузці у всі діри, та нічого не помітив! Ніяк не збагну, куди бісів Пратт міг запхати скарб! Певно, доведеться лізти у кожну яму і простукувати стіни. Дарма, часу у нас вдосталь. Дезессар висадиться на берег не раніше, ніж повний місяць дозволить «Ластівці» ввійти в лагуну.

На рахунок часу ти, братику, помиляєшся, подумав я, згадавши, що Чорна Королева і її харцизяки завтра прокинуться — і навряд чи в гарному гуморі. Про це ж, імовірно, подумала моя вихованка.

— Ви казали, що розраховуєте на мою метикуватість. Може, капітан Пратт робив якісь натяки? Чи залишив ключ? Дослідити шістдесят чотири колодязі, особливо, якщо серед них є глибокі, це робота не на два дні. Тут і тижня не вистачить. Та й як ми будемо спускатися?