— Капітан Флінт? — Ти звідки взявся? — запитав магістр. — Невже вирішив супроводжувати мене? А як же бібліотека?

Папуга дивився незмигним оком, повернувши голову в профіль.

— Кр-р-р-р.

— Просто як я. Втік від книжок назустріч справжньому життю? З папугою на плечі я викапаний Джон Сільвер, тільки дерев’яної ноги не вистачає. Ти вмієш кричати «піастри»?

— Тр-р-р-р.

Птах дивився на Ніку зосереджено, не перебивав і тільки підтакував. Він був ідеальним співрозмовником.

— Нічого, діло наживне. Дерев’яну ногу мені влаштує Де— лоні, коли я не знайду сховку. А піастри витрусить Міньйон. Начхати! Зате за кілька годин я буду на справжньому острові скарбів.

Острів Скарбів

Острів Скарбів

Маленьку наліпку на горизонті Ніколас розгледів хвилин через десять після того, як Фреддо тицьнув пальцем кудись уперед і оголосив:

— Он він, Сент-Моріс.

На палубу вийшли компаньйони, підняли тітку Сінтію, а Фандорін все не міг нічого розгледіти, окрім блискотливого мерехтіння. Та ось одна з хвиль видалася йому не синьою, як інші, а бурою. До того ж вона не рухалася.

— Дайте-но бінокль, — попросив магістр.

Сент-Моріс виглядав не романтично — насправді пласка наліпка нудного коричневого кольору. Інші острівці, повз які вони пропливали на шляху з Мартиніки, були хоча б зеленими.

— Там невисоке гірське плато, — пояснив Делоні. — Рештки давнього вулкана. Все в ущелинах, наче старий потрісканий асфальт. Піду покуняю. Раніше, ніж за годину, не причалимо.

На годиннику було за п'ять п’ята. У мілку лагуну, надійно заховану гострими скелями, човен увійшов о шостій. Вода там була прозора, пронизливо-блакитна — кожну мушлю на дні видно.

— Ось мої володіння.

Фреддо широким жестом обвів берег, де на піску лежав ще один великий човен, плоскодонний, яскраво розфарбований, з сяючою білою кабіною.