Роздiл 21

Роздiл 21

Майже серед ночі, коли звуки гульбищ у Форту стихли, фактор Мак-Доннел прислав за Челонером. Той збирався вже лягати, коли малий індіанець постукав у двері хатини, щоби передати послання. Челонер глянув на годинник — одинадцята. Що це знадобилося Мак-Доннелу о такій порі? Гріючись на пузі біля печі, Мікі не зводив погляду з дивом знайденого господаря, який заходився натягати чоботи. Зір пса вже не був затуманеним. Челонер добре промив закривавлені очі.

— Певно, щось із тим негідником Дюраном, — сердито мовив Челонер до виснаженого пса. — Якщо він сподівається забрати ТЕБЕ, Мікі, то марнує час. Ти МІЙ собака!

Мікі з безмежною любов’я в очах заметляв хвостом і підповз до господаря. З хатини вони вийшли разом.

Ніч освітлював білий місяць і незліченні зорі. Чотири великі багаття, над якими запікалися туші карібу для розкішного барбекю, досі палали. На узліссі, яке оточувало Форт, дотлівали менші вогнища. У відблисках полум’я виднілися розмиті обриси сірих тіней від наметів і тіпі, де відпочивали три сотні метисів й індіанців. Усі ці люди приїхали засніженими лісовими стежками на новорічне свято у факторії. Подекуди щось ворушилося. Проте затихли навіть собаки, втомлені за день галасливим і ситним бенкетом.

Проминувши великі багаття й гігантські рожна, Челонер попрямував до господи фактора. Мікі обнюхав свіжі кісточки. Окрім них, не лишилося й сліду від двох тисяч фунтів м’яса, яке запікалося того дня на рожнах. Чоловіки, жінки, діти й собаки наїлися від пуза, не зоставивши навіть недоїдків. Дивовижний мовчазний спокій бога ситості Мутая огорнув Форт-О’Ґод — поселення за три сотні миль від цивілізації.

У покої фактора горіло світло. Челонер увійшов, а за ним хвостиком Мікі. Мак-Доннел похмуро пахкав люлькою. Рум’яне обличчя шотландця, який втупився поглядом у Мікі, виглядало стурбованим.

— Заходив Дюран, — промовив фактор. — Жахлива людина. Боюся, будуть проблеми. Якби ти не вдарив його…

Челонер знизав плечима, набиваючи люльку тютюном із табатирки фактора.

— Ти не розумієш порядків Форт-О’Ґод, — вів далі Мак-Доннел. — Новорічні собачі бої проводяться тут упродовж 50-ти років. Вони стали історією, частиною самого Форту. Ось чому я, порядкуючи тут уже 15 років, не намагаюся їх скасувати. Гадаю, такий крок спричинив би щось на кшталт революції. Закладаюся, половина моїх людей подалася б до іншого торгового поста, прихопивши з собою хутра. Тому, розумієш, усі співчувають Дюрану. Навіть суперник Ґрауз Паєт каже йому, що він буде бовдуром, якщо подарує тобі цю витівку. Дюран стверджує, що пес належить ЙОМУ.