Тоді метис навалився на них і потягнувся ручищами до шиї Челонера. Товсті пальці намацали спершу бороду Дюрана, а потім торкнулися Челонера й стиснулися. Здорованю вистачило б десяти секунд, щоб зламати молодому чоловікові шию. Одначе він не встиг довести справу до кінця. Із горла Ґрауза Паєта вирвався дикий крик болю, що перейшов у стогін. У темряві почулося загрозливе клацання зубів і гарчання. Кремезний Дюран почув пса, звільнився від хватки Челонера, різко вивернувся й скочив на ноги. Челонер метнувся до канапи й розвернувся, спрямувавши на ворогів револьвер.

Усе сталося дуже швидко. Відтоді, як Ґрауз Паєт перевернув стіл, минуло не більше хвилини. Тепер, коли ситуація обернулася на користь Челонера, він вжахнувся. Йому пригадалася кривава картина, яку він побачив удень: велика клітка, Мікі й переможений вовк-пес. І ось серед мороку хатини…

…долинув моторошний крик і звук падіння тіла на підлогу.

— Мікі, Мікі, — гукнув він. — До мене! До мене!

Челонер опустив револьвер, кинувся до дверей і широко прочинив їх.

— Заради Бога, забирайтеся звідси! — закричав він. — ЗАБИРАЙТЕСЯ!

Чиясь тінь промайнула повз нього і пірнула у ніч. Він знав, що це був Дюран. Челонер підбіг до чорних тіней на підлозі, схопив двома руками Мікі за загривок і відтягнув, весь час гукаючи його на ім’я. Він побачив, що Ґрауз Паєт повзе до дверей, зводиться на ноги. В освітленому зоряним сяйвом дверному отворі на мить з’явився темний силует і зник у мороці. Челонер відчув, як досі напружене тіло Мікі обм’якло під руками господаря й безвольно опустилося на підлогу. Упродовж кількох хвилин Челонер непорушно сидів на колінах біля пса, потім зачинив двері хатини й запалив лампу. Поставив на місце перевернутий стіл, а на нього лампу. Мікі не ворушився. Він лежав, розтягнувшись на череві й поклавши голову між передніми лапами, і дивився на Челонера вичікувальним, запитливим поглядом.

Челонер простягнув до пса руки й покликав:

— Мікі!

Мікі метнувся до господаря і поклав передні лапи йому на груди. Челонер обійняв пса за плечі і глянув на підлогу. Там були плями крові й шматки розірваного одягу.

Челонер пригорнув пса до себе й мовив:

— Мікі, друзяко, я твій боржник.

Роздiл 22

Роздiл 22

Наступного ранку троє саней і четверо людей Челонера виїхали на північний захід у напрямку Оленячого озера — до торгового поста в Кокрані. За годину Челонер на легких санях, запряжених п’ятьма собаками, подався на захід — до коліна річки Джексон. За ним їхав індіанець Мак-Доннела саньми, які мали відвезти Нанет у Форт-О’Ґод.