Челонер більше не бачив Дюрана й Ґрауза Паєта. Мак-Доннел запевнив, що вони поїхали з Форту відразу після вторгнення до Челонера. Очевидно, швидкий від’їзд чоловіків пояснювався тим, що того дня у Форт-О’Ґод чекали на патруль із Королівської Північно-Західної кінної поліції, який прямував до Йоркської факторії.

Мікі вивели з хатини перед відправленням і прив’язали до планки саней Челонера. Мікі завважив п’ятьох собак, які, присівши на задні лапи, чекали команди вирушати. Пес напружився і приготувався гарчати, але Челонер заспокоїв його кількома словами, і пес збагнув, що ці тварини — не вороги. Примирившись із їхньою присутністю й підозріло оглядаючись, Мікі навіть зацікавився товариством. Ці собаки виросли на півдні, мали добру вдачу й були не вовчої породи.

Останні 24 години були такими бурхливими, що, коли Мікі пробіг багато миль від Форт-О’Ґод, його не полишали збудження й стурбованість. Уяву пса розбурхували дивні образи. Із далеких закутків пам’яті виринали лише туманні картини подій, що сталися до того, як він потрапив у капкан Жака Ле Бо. Навіть спогади про Ніїву тьмяніли на тлі захопливих подій в оселі Нанет й у Форт-О’Ґод. Тепер в уяві Мікі поставали образи чоловіків, собак і багатьох досі не бачених дивовиж. Світ песика несподівано розширився: з’явилися Анрі Дюрани, Ґраузи Паєти й Жаки Ле Бо — дволапі звірі, які били його мало не до смерті й змушували боротися за виживання. Він спробував їхньої крові й помстився. Тепер він їх остерігався. Досвід навчив Мікі, що вороги — всюди. Він уявляв їх як незліченну масу — таку, як зграя вовків або натовп навколо великої клітки, де він розправився з вовком-псом.

У сповненому небезпек світі Мікі лишив місце тільки для одного Челонера, однієї Нанет й однієї маленької дівчинки. Решта скупчилася в хаотичне нагромадження непевності й загрози. Коли сани індіанця двічі наздоганяли їхні, Мікі занепокоєно звивався й войовничо гарчав. Челонер спостерігав за ним і розумів.

Серед сумбурних картин, що пропливали перед очима пса, вирізнялась одна, чітка й не затуманена: образ Нанет. Так, жінка була навіть важливішою за Челонера. Мікі досі відчував дотик ніжних рук, чув солодкий, ласкавий голос, пам’ятав запах її волосся, одягу й тіла — пам’ятав ЖІНКУ, а невід’ємною частиною жінки (так само як рука є невід’ємною частиною тіла) була дитина. Челонер ніяк не міг вгадати цих думок Мікі. Він спантеличено спостерігав за псом під час нічного привалу. Челонер довго сидів біля вогню, намагаючись відновити давню дружбу з Мікі, який уже не був цуценятком. Чоловікові це вдалося лише частково. Мікі був неспокійним. Здавалося, кожнісінький нерв його тіла напружився. Пес повсякчас спрямовував погляд на захід, внюхувався в тому напрямку й тихо скавчав.