– Оцеоло, це на вас не схоже! Поза сумнівом, ви вище цих дурних забобонів. Ніколи не повірю, щоб ви могли опинитися в їхній владі!

– Ви думаєте, що я маю на увазі якісь надприродні знамення? Про каркання ворон або про ухання сови опівночі? Або про лиховісні ознаки у повітрі, на землі і в воді? Ні, ні – не для мене ці безглузді забобони. І все ж я знаю, що невдовзі маю померти. Це реальне фізичне відчуття, що сповіщає про наближення кінця. Воно криється тут!

При цих словах він підняв руку і вказав собі на груди. Я зрозумів зловісне значення цього жесту.

– Я волів би, – сказав він, перегодя, – померти на полі бою. Звичайно, смерть огидна в будь-якому вигляді, але такий кінець все ж для мене здається більш гідним. Я вибрав би краще таку смерть, ніж повільно помирати… Десятки разів я кидав виклик смерті, був уже на півдорозі до неї. Але, як боязка наречена, вона відмовлялася зустрітися зі мною…

І він засміявся дивним, наче потойбічним сміхом. Дивне порівняння! Дивна людина!

Мені ледве вдалося підбадьорити його. А втім, йому це не потрібно було: він здавався щасливішими, ніж раніше. Мій жалюгідний лепет про те, що він виглядає добре, був би просто пустими словами. Він здогадався б, що це лише удавані слова дружби. Я і сам це підозрював. Я звернув увагу на бліду шкіру, на тонкі, змарнілі пальці, на тьмяні, запалі очі. Страшний хробак руйнував оболонку благородного духу. А я це пояснював геть іншим!

Майбутнє його сестри важким тягарем лежало в нього на серці. Він повідав мені про це, коли ми поїхали далі.

Немає потреби повторювати обіцянки, які я дав йому. Не варто було навіть скріплювати їх клятвами. Прагнення до власного щастя не дозволило б мені порушити їх.

Розділ XCVI Доля Оцеоли. Закінчення

Розділ XCVI

Доля Оцеоли. Закінчення

Ми сиділи на краю невеликої галявини, де розташувався наш табір. Це була красива місцина, наповнена пахощами безлічі квітів. Місяць згори проливав срібне світло, і навколо було видно ясно, як удень. Листя високих пальм, воскові квіти магнолій і квіти ксантоксилона – все можна було розрізнити в місячному світлі.

Ми сиділи учотирьох – брати і сестри, ведучи невимушену розмову, як і колись. І все навколо нагадувало нам минуле.

Та думки про майбутнє викликали в нас лишень сум. Можливо, ось так учотирьох ми ніколи більше не зустрінемося. Дивлячись на одного, приреченого на смерть, я відчував, як у моєму серці поступово згасають усі радісні спогади.

Ми вдало минули форт Кінг і нікого не зустріли. Дивно, але я мав остерігатися зустрічі з людьми своєї раси! Ми більше не очікували ні засідки, ні відкритої атаки. Індіанська охорона разом із Чорним Джеком розташувалася в середині галявини. Воїни зібралися навколо вогню і готували вечерю. Їхній вождь почувався так упевнено, що навіть не виставив вартового на стежці. Мабуть, йому байдуже було до небезпеки.