Я пішов за вождем до лісу. Він увійшов у ліс, але не став заглиблюватися далі, а зупинився під прикриттям густого листя, повернувшись обличчям туди, де ми щойно стояли.

Розділ XCIV Смерть Аренса Рінгольда

Розділ XCIV

Смерть Аренса Рінгольда

Я не мав жодного уявлення про наміри вождя і про те, яке видовище на мене чекало.

Згораючи від нетерпіння, я запитав його про це.

– Новий спосіб добувати собі кохану, – відповів він із посмішкою.

– Але хто закоханий? І хто предмет його пристрасті?

– Терпіння, Рендольфе, і ви все побачите. О, це рідкісне видовище, найкумедніший і найбільш заплутаний фарс!.. Він був би просто смішний, якби в нього не була вплетена трагедія. Ви все побачите. Тільки завдяки вірному другові я дізнався про це і зараз сам побачу все це на власні очі. І тим, що я тут, і тим, що мені вдалося врятувати вас (тепер це стало ясно!), й ба навіть більше, – порятунком честі вашої сестри ви зобов’язані Гадж-Єві!

– Шляхетна жінка!

– Тс-с! Вони близько. Я чую тупіт копит. Раз, два, три… Так, це, мабуть, вони. Погляньте-но туди!

Я подивився у вказаному напрямку. Невелика група вершників виїхала з лісу і стрімким галопом помчала до галявини. Пришпоривши коней, вони з гучними криками скакали в табір. Домчавши до нього, розрядили свої пістолети в повітря і з галасом попрямували на інший бік галявини.

Дивно, але то були білі. Але ще більше мене здивувало те, що я їх знав. Принаймні знав їх в обличчя… Ці люди – найстрашніші негідники з нашого селища. Проте на мене чекав третій сюрприз, коли я пильніше придивився до їхнього ватажка. Його я знав дуже добре – це був сам Аренс Рінгольд!

Не встиг я оговтатися від третьої несподіванки, як настала четверта. Негри та індіанці ямасі, мабуть, злякавшись цього нападу, розбіглися і поховалися в кущі. Вони голосно кричали й, утікаючи, теж стріляли з пістолетів у повітря.

Таємниця за таємницею! Що все це означало?

Я збирався вже знову запитати свого друга, але помітив, що він зайнятий і, мабуть, не хоче, щоб його відволікали. Він оглядав рушницю, наче перевіряючи приціл.

Я знову кинув погляд на галявину і побачив, що Рінгольд під’їхав до моєї сестри і зупинився. Я чув, як він назвав її на ім’я і промовив кілька ласкавих фраз. Він приготувався спішитися, а його супутники продовжували з криками метатися по галявині і стріляти в повітря.

– Настав його час, – сказав Оцеола і нечутно рушив уперед. – Він давно заслуговує на кару, і нарешті це станеться!

По тих словах він вийшов на відкрите місце.

Я бачив, як він підняв рушницю, спрямувавши дуло на Рінгольда. У наступну мить пролунав постріл. Пронизливий вигук «Кахакуіне!» – зірвався з губ Оцеоли. Рінгольдів кінь метнувся вбік із порожнім сідлом, а сам вершник гепнувся на траву і став корчитися у судомах.