— Та певне ж, мерці. Тобі краще знати.

Потягло паленим.

— Дим… — прошепотів Максим.

— Де дим? — принюхався Степан, поводив очима скрізь. — Де горить?

— Всередині, — отвічав характерник, мабуть, маючи на увазі палаюче село. — У суті… — зачимсь додав.

— Ху-у-у-х! — зітхнув Степан і озирнувся на схід, де над Диким Полем плив дим.

Х

Х

Жайвори обступають Галю. Утворюють круг неї кільце. Галя закочує рукави і зображує пальцями упирську фігуру ОсінЬ, тоді ЯмУ, ХресТ, закриває очі.

— Зрій мій лик, смертний.

Я князь.

І вір у свого князя.

Розтирає один об один кінчики пальців.

— Має мудрість твій апостол.

Вір свому апостолу.

Навкруги піднімається вітер. Сильнішає й сильнішає. Зблискують далекі блискавиці.

— І увіруй у свого Господа.

Максим зі Степаном, які саме мчали через хащі до церкви, аж попадали на землю од сили і висоти звуку, що оце зчинився. Наче запищало у вухах, але так дуженько, що ой леле!

— Степане, вставай! Вставай! — бурмоче чумний од того писку Максим і тормошить товариша. — Бігом до церкви! Вони там її не взріють, але це до певного часу. Треба їй допомогти!

Підбігли, ледве дихаючи. Упирі стояли, тримаючись за руки, обличчями назовні кола. Галя — в центрі. Смертних не пускають.