Легіон Ксені кинувся на москалів з великою швидкістю і усією своєю ваготою. Упирі сікли мечами, вбивали на смерть ударами власного тіла, рвали іклами живу плоть. Вони на ходу впивались до нудоти кровицею, спльовували, душили за горла, і трощили ударами нелюдської сили кістки вояк.

Скрізь зблискували довгі леза легіонерських мечів. Чувся ляскіт — то ламалися при зіткненні з полотнами тих мечів москальські шаблі.

Московіти не розуміли, що воно таке робиться, кидались із одного боку в інший, але скрізь натикались на легіонерів.

Так відбувалось побоїще зразку Тисячолітньої війни.

Упирі насправді — страшенна сила. Їхні ланки змітали все живе й неживе на своєму шляху. Їм не треба було ні відпочинку, ні їжі — відновити сили можна прямо тут, на полі бою. Ось вона, благословенна кровиця, бери і жери вдосталь. І жерли вурдалаки, нехристі, ковтали зі шматками плоті, кісток, пилу та одежі. Тихі і безпристрасні, наче сама смерть.

Безсмертні воїни княжого престолу.

Їхні мечі сягали, здавалось, самих окраїн бойовища, і від них неможливо було сховатись.

Меч легіонера завжди гострий.

Він ніколи не тупиться, навпаки, чим більше січеш, тим він гостріший.

Меч легіонера відлитий із заліза, що міститься в людській крові.

На його виготовлення треба було сотні смертей і ще більше бочок крові.

Він не має здатності ламатися чи гнутись, вищерблюватись. Людська холодна зброя має на меті одне — пустити кров. Інше ж — оці ось клинки, створені з самої крові. Вони стають ще більш витонченими при дотикові до неї.

Коли-не-коли якомусь москалю, звичайно, і вдавалося проткнути легіонера чи розпороти йому черево, але то…

* * *

— Давайте, браття упирі! Що ж це я кажу? А, не один хрін! Лупіть їх, ріжте! — Шевчик, як і раніше, командує боєм із-з кущів полину. — Оно москаль! Оно він!

Раптом козак помічає ту саму дівчину, що врятувала його коло стану Пожарського. Ззаду до неї підбирається московіт.

— Оно! Глянь, мала! Оно москаль ззаду!

Дівчина його не чує. Шевчик хапає колоду, що саме валялась за хатою.

— А змій його матері! Побіг і я!

Кидається у бій. Бачить, що, мабуть, не встигне, бо вояка підкрався вже близько до юнки.