Настанов цих письменник особливо послідовно дотримується у своєму найвагомішому соціальному романі «Проекційний ліхтар» (1843), з його близьким до гоголівських «Мертвих душ» наскрізним мотивом подорожі героя й сатирично загостреним зображенням поміщиків, та в циклі селянських повістей, що з'явилися протягом 1842–1859 років і були принципі ще новим словом у польській літературі. Починаючи з повісті «Історія Савки», де селян катують до смерті, «женуть на панщину від неділі до неділі», «видирають останнє на податки і чинш», до «Історії кілка в тині», герой якої, талановитий скрипаль-самоук, з особливої ласки пана стає лакеєм, — в усіх селянських повістях Крашевського пиха, паразитизм, неуцтво, егоїзм, моральне виродження поміщиків і управителів поміщицьких маєтків стають на перешкоді прагненням селянина до освіти, культури, високих почуттів, нормального людського існування. Під пером Крашевського салонні історії і витончені романтичні герої поступалися місцем реальним конфліктам у середовищі так званих суспільних низів, письменник прагнув представити світ, що його література досі сором'язливо обминала, зазирнути в «сповнене болю, страждань, злиднів і приниження життя незнаних, нещасних, знедолених істот, ледве помітних у світі». Франко справедливо вважав, що селянські повісті Крашевського, «крім першорядних мистецьких прикмет, мають і назавжди матимуть першорядну вартість в історії польської літератури як перші промені світла, кинуті в цю досі темну глибінь, яку називаємо життям і душею простого народу».
Майже всі герої-селяни селянського циклу повістей Крашевського — українці; в основу творів, як правило, покладено справжні події з життя українських кріпаків. Показово, що польський письменник без найменшої тіні націоналістичних упереджень став на захист їхньої свободи й щастя, людської гідності, визнав обгрунтованість їхнього, хай і стихійного, протесту проти кривди й поневолення. Водночас чинником справжньої громадянської мужності й принциповості було розкриття Крашевським паразитичного обличчя, егоїстичної, розкладницької сутності «свого», польського поміщика-пана.
Взагалі зв'язки польського письменника з Україною й українським народом були тісними й безпосередніми: він довгі роки жив у селах Волині, в Житомирі, відвідував Київ, де навіть збирався очолити університетську кафедру. «Протягом двадцяти років, — згадував Крашевський, — я постійно спілкувався з народом, слухаючи, придивляючись, заохочуючи до розповідей. Ось справжній генезис цих повістей». Так, приміром, появі останньої з селянських повістей — «Історія кілка в тині», до якої доданий підзаголовок «За достовірними джерелами зібрана й описана», — передував власний невтішний досвід письменника, котрий напередодні скасування кріпацтва марно намагався навернути своїх сусідів-поміщиків на шлях добровільного зречення, хай і шляхом викупу, від належної селянам по праву землі. В передмові до твору автор його зазначав, що він був написаний в час, «коли всі ми гаряче займалися селянською проблемою і ділилися на табори: тих, хто її розв'язання прагнув добровільно й з добрим серцем, і тих, хто чинив опір необхідній реформі».