– Гаразд, Саллі, не переймайся. Ми все одно не домовлялися напевне, – сказав я їй, приховуючи розчарування за усмішкою, бо мої плани обвалилися, як картковий будиночок.

– Я повинна зустрітися з ними. Це мої давні друзі, Бене. Вони приїхали сюди аж із Брайтона.

Я пішов до номера-люкс Лорена й стовбичив там, і чекав, коли він повернеться, базікаючи з Гіларі та дітьми. О пів на восьму він зателефонував, і Гіларі, поговоривши з ним, передала слухавку мені.

– Я сподівався, що ми пообідаємо разом, Бене, але я мушу тут затриматися, одному Богові відомо на поки. Вони неймовірно наплутали в контракті, складаючи статтю про податки. Ми намагаємося виправити її. Чому б тобі не пообідати разом із Гіларі натомість?

Але Гіларі поскаржилася на перевтому і сказала, що хоче сьогодні лягти спати рано. Я пообідав сам-один в Айзова, де мене нагодували справжнім кошерним обідом, який починався з рубленої печінки з цибулею. Після чого я перетнув алею й заглянув до Реймонда, де за п’ять фунтів споглядав, як найгарніші дівчата Лондона роздягалися до голого тіла. Дивитися на це було мені тяжко. Така розвага примусила мене почуватися ще самотнішим і пригніченішим, і потім, хоч я й не розпусник, я ледве утримався від спокуси, коли дівчата манили мене з темних дверей своїх притулків на Вордер-стрит.

Я зателефонував у кімнату Саллі, коли повернувся у номер за кілька хвилин до півночі, а потім і через годину, коли облишив марні спроби заснути. На обидва дзвінки я не дістав відповіді, і телефон засмучено гудів, наче комаха, яка марно шукає собі пару, посилаючи в простір свій безрезультатний заклик. Був уже майже ранок, коли мені нарешті пощастило заснути.

Лорен розбудив мене, неймовірно бадьорий і енергійний, о восьмій годині, заволавши в телефон:

– Тебе чекає великий день, Бене. Приходь снідати, сюди, нагору. Я саме замовляю сніданок, тобі чого хочеться?

– Кави, – промурмотів я, і, коли прийшов у його номер-люкс, перед ним стояв величезний таріль зі стейком і беконом, нирками і яйцями, з вудженими оселедцями та вівсяною кашею на початок і грінками, мармеладом та кавою на кінець.

Це більш-менш звичайний сніданок для Лорена.

– Сьогодні тобі знадобиться твоя сила, партнере. Розташовуйся зручніше, хлопче, і їж.

Підкріпившись таким поживним сніданком, я прожив ранок на високій хвилі сподівання й почувався, наче лев, коли ополудні ми спустилися вниз, щоб привітати гостей. Коли я сказав «лев», то мав на увазі лева-людожера. Я змастив ретельно поголені щоки двома жменями крему «Діор», який застосовують після гоління, одягнув темний кашеміровий костюм із білою сорочкою й коричнево-малиновою краваткою, а Гіларі ще й устромила мені в петлицю червону гвоздику. Я пахтів, наче трояндовий сад, я радше енергійно підстрибував, ніж ішов, а в животі відчував те поколювання й тремтіння, яке буває в мисливця, що вийшов на полювання.