Відстань до лева скоротилася до ста кроків, і тепер хвіст сердито, наче батіг, ляскав по боках лева. Кіт трохи присів, притиснувши вуха до черепа. Ланнон тепер міг бачити його очі, гарячі жовті очі на смугастій морді.

Він усе наближався, й шерсть у гриві великого лева стала сторч, набагато збільшивши розміри його голови, вона опустилася трохи нижче, коли він присів. Його хвіст розлючено ляскав, а Ланнон підходив щораз ближче й ближче.

Тепер їх розділяли півсотні кроків, і великий лев заричав. У тому ричанні був і погрозливий гуркіт далекого грому, і стугоніння землі, яку трусять підземні поштовхи, і шурхіт штормових хвиль, що накочуються на піщаний берег. Ланнон зупинився, він не міг іти далі з цим звуком у вухах. Він стояв, застигнувши на місці, дивлячись на жахливого звіра, якого розбирала лють.

Протягом кількох секунд він вагався, потім раптовим порухом, що народився зі страху, висмикнув щит із-за спини й показав очі. Палахкотючі кружальця були саме тим, що було потрібно, аби прискорити хвилю гніву звіра. Чорний хвіст із китичкою на кінці завмер у нерухомості, злегка піднятий над рівнем спини, голова упала низько йому на груди, й він помчав в атаку.

У ту саму мить, коли почався напад, Ланнон піднявся навшпиньки й стрибнув уперед. Кайдани страху впали з його тіла, і він побіг назустріч коту, що мчав на нього широкими й легкими кроками. Він біг навскіс до напрямку атаки великого лева, примушуючи того обертатися до нього, нападати під кутом, підставляючи йому шию й груди збоку.

Коли Ланнон біг, наконечник списа танцював над землею попереду нього, наче жук-світлячок у промінні сонця.

Великий лев мчав швидко й низько, його голова опустилася так, що неймовірно грізні загнуті ікла кольору слонової кістки майже доторкалися до грудей. Здавалося, він плазував у високій траві, як змія, коли підготувався до останнього стрибка, і його величезний тулуб заповнив усе поле Ланнонового зору.

В останню з можливих миттєвостей Ланнон легенько підняв наконечник списа, націливши його в єдине вразливе місце на початку шиї, і великий лев настромився на нього усією вагою.

Лезо вгородилося в брунатне пухнасте тіло, всмоктуючись у плоть, яка не чинила опору, й зворотний удар підбив ратище й штовхнув Ланнона, що відлетів назад і впав навколішки, – але він не випустив списа з рук.

Навколо нього шаленів шторм, високі хвилі звуку накочувалися на нього, б’ючи по його барабанних перетинках, – це великий лев люто ричав у передсмертній агонії. Ратище з настромленим на нього левом згиналося й смикалося в його руках, молотило його по ребрах, дряпало його плоть і вкривало її синцями, трясло його так, що зуби клацали по щелепах і кусали язик. Він не випускав списа з рук.