Асмун першим із дев’ятьох давав клятву. Сини допомогли йому встати з нош, але він відштовхнув їхні руки, коли наблизився до Ланнона.

– Шануючи твою сивину та шрами на твоєму тілі, я дозволяю тобі не ставати переді мною навколішки, Асмуне.

– Я стану перед тобою навколішки, мій царю, – відповів Асмун й опустився на палубу в сонячному світлі.

Ваал мусив засвідчити клятву цього кволого старого чоловіка. Коли Гай підніс чашу життя до його губів, він пригубив із неї, і Гай поніс чашу до царя. Цар відпив із неї й повернув чашу Гаю.

– Відпий і ти, мій головний священнослужителю.

– Це не входить у звичай, – заперечив Гай.

– Цар Опета й чотирьох царств створює звичаї! Пий!

Гай повагався ще з хвилину, потім підняв чашу й зробив великий ковток. На той час, коли Габбакук Лал, останній із дев’ятьох, вийшов наперед, чашу довелося наповнювати п’ять разів густим і солодким вином із Зенґу.

– Твої рани досі турбують тебе? – лагідно запитав Ланнон, коли Гай приніс йому чашу востаннє.

– Величносте, я не відчуваю ніякого болю, – відповів Гай, а тоді несподівано захихотів і пролив краплю вина на груди царя.

– Лети високо, Сонячний Пташе, – засміявся Ланнон.

– Ричи гучно, Великий Леве, – відповів Гай і засміявся з ним.

Ланнон обернувся до вельмож, які з’юрмилися на палубі.

– Ми маємо, що їсти й пити.

Церемонію було закінчено. Ланнон Гіканус став царем.

– Габбакук Лал! – звернувся Ланнон до великого моряка з рудою бородою, з покритим ластовинням і засмаглим на сонці обличчям.

– Я слухаю, мій володарю.

– Знімайся з якоря й рушаймо до Опета.

– Нічний перехід?

– Так, я хочу прибути до міста перед полуднем завтра, і я довіряю твоєму мистецтву мореплавання.