– Солодких тобі снів, мій чудовий царю, – пробелькотів він, обернувся й пошкандибав до власної каюти.

Дівчина-рабиня підвелася, коли він увійшов.

– Я постелила вам постіль, де ви зможете писати, – сказала вона йому, й Гай утупився поглядом у сувій, чорнильницю та перо під висячою лампою.

– Не сьогодні.

Він рушив до свого ложа, втратив напрямок, налетів на шпангоут і відскочив назад. Дівчина-рабиня підбігла й допомогла йому відновити рівновагу.

Гай ліг на спину й подивився на неї. Вона належала до обслуги Ланнона. Гай хотів би дозволити собі мати рабиню, таку, як вона, але вона коштувала щонайменше десять пальців золота.

– Вам потрібно щось іще, мій володарю? – запитала дівчина.

Вона була вродлива, з темним м’яким волоссям і блідою, кольору слонової кістки шкірою. Гай заплющив одне око, щоб ліпше сфокусувати друге на ній.

– Можливо, – сором’язливо відповів він. – Якщо ти захочеш мені трохи допомогти.

Але він переоцінив свої сили і за мить його хропіння потрясло корабель до самих основ. Дівчина підвелася, накинула на себе сукню і протягом якоїсь хвилини постояла над ним, усміхаючись, перш ніж вислизнути з каюти.

У темряві перед світанком Гай стояв на баку корабля й тренувався зі своєю сокирою, вимахуючи нею з посвистом. Він відчував, як в’яле старе вино заструмувало швидше в його жилах, піт пробився на поверхню тіла, яке дихало теплом попри озерну прохолоду. Він поміняв руки на топорищі, й велика сокира заспівала. Отупіння в його голові прояснилося, й піт поплив по тілу струмочками, які дзюркотіли по мускулистих ногах і руках, по горбатій, як у бика, спині, намочили настегенну пов’язку, затікали йому в очі, й Гай почав танцювати – він легко кружляв, стрибав і вимахував руками, а сокира всюди літала за ним.

Світанок уже забарвив небо, коли він нарешті зупинився й обперся на топорище сокири. Його віддих парував і хрипів у холодному потоці вранішнього повітря, але кров заструмувала йому в тілі, й він знову відчув себе людиною.

У каюті одна з Ланнонових дівчат-рабинь зішкребла з його тіла піт золотою лопаточкою, подарунком від Ланнона. Потім натерла його запашною олією, розчесала й уклала йому волосся та бороду, подала просторий халат без пояса з білої тканини.

Він вийшов на палубу саме в ту мить, коли всім кораблям у флоті передали наказ змінити курс, і вони повернули на схід і тепер чекали, коли зійде сонце, надавши рабам-веслувальникам, які вдячно злягли на свої весла, можливість трохи перепочити. Коли сонце піднялося над обрієм, Гай проспівав подячну молитву Ваалу. Потім улаштували сніданок на відкритій палубі, посадивши товариство на мати з плетеного очерету. Гай дивився на їхні роздратовані обличчя, сірі й поморщені, з мішками під очима. Навіть Ланнон здавався блідим, і руки йому тремтіли, коли він снідав теплим молоком і медом, поданим йому у глибокій мисці.