У такий спосіб Гай, попри втрату царевої прихильності, тримав руку на кермі управління державою. Він не сумнівався в тому, що Ланнон Гіканус цілком усвідомлює, звідки походять поради й настанови, які він одержував від Таніт. Хай там як, а Ланнон навідував оракула регулярно в її святилищі у гроті біля тихого й зеленого басейну Астарти.

Завтра візит Ланнона до оракула стане першим офіційним актом до початку свята Родючості Землі. Це було справжньою причиною, чому Гай покликав Таніт до своєї резиденції. Він мусить ретельно підготувати її до відповідей, які вона завтра дасть на запитання царя. Гай знав із великою точністю, якими вони будуть, бо його інформатори перебували зовсім близько від царя, а до того ж Гай здогадувався, що Ланнон умисне давав знати про свої запитання, переконаний, що вони досягнуть Гая, і що його відповіді надійдуть йому з уст оракула.

Думки про Ланнона завжди вкидали його у стан глибокої меланхолії. Два роки Гай жив без радості, яку давала йому усмішка Ланнона, його поплескування по плечах та товариське ставлення – й протягом цього часу лезо його втрати не затуплювалося, а ставало дедалі гострішим. Він годинами чекав, коли йому пощастить бодай на мить побачити свого старого друга, він надокучав іншим, щоб вони розповідали йому про банкети в палаці, на які його не запрошували. На кожен день народження царя, а також на його тронний день Гай писав сонет і надсилав його разом із гарним подарунком до палацу. Подарунок нехтували, а сонет ніхто не співав – наскільки йому було відомо.

Гай примусив себе забути про свій поганий настрій і натомість подивився на кохану жінку. Діти тепер з’юрмилися навкруг неї, мовчазні, з великими очима й дуже уважні. Чотирирічний Ганнібал, названий на честь свого знаменитого предка, заліз на коліна Таніт і смоктав великий палець, задерши голову й дивлячись їй в обличчя.

Маска врочистості Таніт трохи зійшла з її обличчя, з дітьми вона сама здавалася дитиною, вираз її обличчя був жвавим, а голос збудженим. Бачити її такою – додавало нового виміру до Гаєвих почуттів до неї, і серце так збільшувалось, аж поки мало груди не луснули. Скільки ще йому доведеться чекати, думав він, і чого чекати? Знадобилося два ретельно розпланованих роки, щоб здобути її довіру, наскільки довше доведеться здобувати серце, а здобувши його, на що він може сподіватися – адже вона посвячена богині й ніколи не зможе належати смертному чоловікові.

Розповідь Таніт закінчилася, й діти стали просити, щоб вона розповіла більше, закидаючи її проханнями, благаннями та хабарницькими поцілунками, але Гай прикинувся сердитим і насварився на них, тоді як вони сміялися й захоплено плескали в долоньки. Він криками покликав няньок, і вони прийшли – серед них була й висока, замислена, гаряча жінка, яка завжди вселяла Гаю тривогу, коли дивилася на нього своїми бездонними чорними очима.