На середину полудня Ланнон був п’яний, глибоко й щасливо п’яний, як і більшість його гостей. У банкетній залі палацу панувала неймовірна задуха. Сонце люто шмагало променями по пласкому глиняному даху, тоді як гарячі тіла п’ятисот збуджених вельмож і спека від огорнутих гарячою парою страв розкішної їжі перетворювали банкетну залу на піч.

Гомін голосів заглушував мужні зусилля музик, а вправні танці голих дівчат втрачали свою досконалість, бо група молодих і шляхетних лицарів обстрілювали їх стиглими виноградним гронами. Намагання влучити в ту або в іншу частину дівочого тіла спонукали їх організовувати змагання, в яких ставили на кін великі суми золота.

Глибоко поринувши у вино й балачки, Ланнон не помітив раптової зміни в атмосфері свята, аж поки майже повна тиша опустилася на залу. Він підняв погляд, швидко спохмурнівши, й побачив, що руки музик завмерли на їхніх інструментах, танцюристи зупинилися, як паралізовані, а гості вклякли, повитріщавши очі.

Похмурий вираз Ланнона налився люттю, коли він побачив Гая Бен-Амона, що наближався до нього через залу. Гай був одягнений у синю туніку із заплетеною в неї по краях золотою ниткою. Він мав на собі золотий пояс, за яким стримів усипаний дорогоцінними каменями кинджал. Його волосся та борода були ретельно змащені й закучерявлені, а золоті сережки теліпалися йому до пліч.

Вираз його обличчя був урочистий, коли він швидко опустився навколішки перед Ланноном, і його голос, золотий і солодкий, долетів до кожного кутка в залі:

– Мій царю, я прийшов оновити свою присягу у вірності тобі. Нехай усі знають, що я шаную тебе понад усе на світі та зберігатиму тобі вірність до самої смерті й після неї.

Ланнон був вибитий із рівноваги, як і розраховував Гай. Його мозок був скаламучений від несподіванки й випитого вина. Він почав шукати слова, але, перш ніж він їх знайшов, Гай швидко підхопився на ноги.

– На знак своєї вірності я пропоную тобі подарунок.

Рукою він подав сигнал у себе за спиною, й усі голови в залі обернулися до парадного входу.

Височенна постать Тимона з’явилася на порозі зали. Раб перетнув усю довжину й зупинився біля Гая. Він подивився в обличчя Ланнона лютими задимленими очима.

Гай прошепотів:

– Униз!

І штовхнув раба-велетня ліктем у бік. Тимон повільно опустився на одне коліно й нахилив голову.

– Але ж він належить богам, – хрипко заперечив Ланнон. – Ти оголосив, що він богопозначений, жерче!

І Гай зібрав усю свою рішучість, щоб сказати брехню, вчинити блюзнірство. Попри той факт, що він уже все пояснив і богам, і Тимонові, він почувався ніяково. Гай мусив повернути собі довіру й ласку царя, й він розумів, що для цього існує лише один шлях. Ланнон був гордий. Він сам загнав себе в глухий кут і вийти з нього не міг. Гай повинен зробити пропозицію. Він попросив великого Ваала, щоб той дозволив йому знехтувати позначку на нозі раба. Він попросив про це вголос, міряючи кроками дах свого будинку в середині дня. Далекий гуркіт літнього грому став тією відповіддю, на яку сподівався Гай. Боги відповіли йому, але Гай нервував, відповідь здалася йому досить ухильною й не позбавленою певної двозначності. Для Гая також було дуже важко признатися в тому, що він помилився – це суперечило його сутності.