Він сказав їй:

– Селено, вже поночіє, скажи Тимонові, щоб він узяв лампу й провів вас до брами палацу.

Вона слухняно нахилила голову, почувши його слова, не виявивши ані вдячності, ані протесту.

Діти пішли, і вони сіли вечеряти втрьох, Таніт, Гай і Айна, стара жриця, постійна супутниця Таніт. Гай обрав її на цю роль із двох поважних причин. Вона була майже сліпа й зовсім глуха. Гай випробував її, роблячи безсоромні жести на її адресу з відстані в двадцять кроків. Айна не виявила ніякої реакції, як і тоді, коли Гай підкрався до неї ззаду впритул і викрикнув брутальне ім’я прямо їй у вухо. Вона була саме такою супутницею для Таніт, якою хотів її бачити Гай.

Вони поїли з низько опущеним гнітом у лампах, їм прислужувала стара рабиня, а коли закінчили їсти, Гай повів Таніт зовнішніми сходами на дах, і вони посідали біля парапету на очеретяних матах та шкіряних подушках. Нічний вітер з озера був прохолодний, а зірки в небі сяяли яскравим жовтим світлом. Гай схилився над своєю лютнею й почав награвати дзюркотливу мелодію, якою він тренував підсвідомий розум Таніт сприймати її як сигнал гіпнотичного зосередження. Перш ніж він урвав останні звуки мелодії, вона дихала повільно й рівно, її тіло завмерло, а очі стали темно-зеленими й невидющими.

Поки його пальці бігали струнами інструменту, повторюючи мелодію знову й знову, Гай заговорив. Він утримував свій голос на монотонному співучому тоні, говорячи лагідно й з лукавою наполегливістю, а Таніт сиділа в місячному світлі й слухала його внутрішнім вухом.

У перший день сто шостого свята Родючості Землі Ланнон Гіканус, сорок сьомий Великий Лев Опета, вирушив із процесією до храму Астарти по пророцтво.

Він перетнув територію храму Ваала, де священні башти під охороною монолітів вирізьбленого сонячного птаха вказували на сонце. Там його чекало мовчазне населення міста. Біля розколини в червоній скелі, яка охороняла вхід до священного гроту, він зняв із пояса меч і віддав його пігмею, своєму начальнику полювання, щит і шолом він передав зброєносцям і неозброєний, із непокритою головою ввійшов у розколину в скелі.

По вистеленому плитами тунелю він просувався в мовчазну красу гроту. Береги басейну були вимощені плитами пісковику, й сам басейн обкладений заокругленими плитами з того самого матеріалу. Ряди кам’яних лав стояли під крутими стінами гроту, а під однією з далеких стін було напіввбудоване у скелю святилище Астарти. Його портал спирався на колони в грецькому стилі й містив у собі келії жриць та залу оракула, де проголошувалися пророцтва.