– І зверни увагу, він так поводиться, не маючи моєї ласки. Він мусив би втратити всякий авторитет, усі мусили б його зневажати… – Він замовк і знову заходив по залі, голос його змінився, став не такий гострий, і він промовив майже нечутно: – Як мені бракує цього чоловічка.

Гай засумнівався на хвилину, що ці слова були промовлені, але майже відразу голос Ланнона підвищився до лютого реву:

– Але він кинув мені виклик. Він забрав у мене те, що було моїм, і я не можу йому цього забути.

Ланнон круто обернувся й вибіг зі святилища. Його зброєносець і начальник полювання побачили, який вираз має його обличчя, й попередили всіх, повз кого промчав розлючений цар, повертаючись до свого палацу.

В останній день свята Ланнон Гіканус молився у храмі великого Ваала, сам-один у священному гаю, між баштами й кам’яними сонячними птахами. Потім він вийшов звідти, щоб почути повторні присяги вірності від своїх підлеглих. Усі дев’ять шляхетних родин мали взяти участь у цьому заході, а також жерці, гільдії ремісників і могутні торговельні синдикати царства. Вони мали повторити свої присяги вірності трону й піднести подарунки Великому Леву.

Гай Бен-Амон не був присутній на церемонії. Виголосити присягу вірності за орден жерців і піднести царю подарунок мав Бекмор. Ланнон тихо загарчав, коли молодий воїн-жрець шанобливо схилився перед ним.

– А де святий отець Бен-Амон?

– Мій володарю, я говорю від його імені й від імені всіх жерців великого Ваала.

Бекмор, як навчив його Гай, уникнув відповідати на запитання, і Ланнон не міг протестувати далі в присутності вельмож, які всі тут зібралися.

То була остання церемонія свята, й Опет поринув в оргію їди та пиття, веселощів і розпусти. Тоді як Ланнон бенкетував із вельможами в палаці, простолюд заповнив вузькі вулиці міста, співаючи й танцюючи. Продавці вина вільно ходили, де їм заманеться, але протягом годин денного світла обмеження звичаїв та закону стримували поведінку натовпу. Темрява приносила із собою хтиві й розпусні веселощі, притаманні святу. Уночі шляхетні матрони та їхні вродливі доньки, закутані в плащі з каптурами, вислизали зі своїх домівок на вулиці, щоб приєднатися до розпусної гульні, або, щонайменше, милуватися нею з блискучими очима й уривчастим сміхом. На один день й одну ніч суспільні обмеження призупинялися, й жоден чоловік, жодна жінка не могли вимагати пояснення або звіту від своєї дружини чи свого чоловіка. Проте таке відбувалося лише один раз на п’ять років, і, коли свято закінчувалося, залишалися наповнені вином голови, бліді обличчя й тремтячі руки, а ще самовдоволені й таємничі усмішки.