Таніт відчула себе виключеною з цього таємничого чоловічого товариства, і її вразила зміна, що відбулася з Гаєм. Її ніжний поет, її серйозний ерудит і сором’язливий коханець розпалився, як і будь-хто з його підлеглих. Вона впізнала всі знаки збудження в тріпотливих жестах його рук, у гарячкових плямах на його щоках, у тонкому хихотінні, яким він зустрів одну з химерних пропозицій Бекмора.

– День уже настав. Годі чекати, – проголосив Гай, подивившись угору за течією в передсвітанкові сутінки.

Над річкою висів густий туман, а дим від десятьох тисяч багать затьмарював видимість. Він неспокійно ходив туди-сюди.

– Нехай буде проклятий цей туман! Я не можу побачити, чи вони вже натягли свої мотузки через брід.

– Чи не послати мені одну з галер угору за течією, щоб вони розвідали ситуацію? – запитав Маґон.

– Ні, – відкинув його пропозицію Гай. – Незабаром ми про все довідаємося, і я поки що не хочу привертати увагу до галер. – Гай підійшов до парапету, на якому була розкладена їжа. Налив у чашу гарячого вина, підсолодженого медом, і підняв її, вітаючи товариство. – Нехай леза ваших мечів не затупляться!

Гай заспівав привітання Ваалу, коли сонце випливло з-поза червоного й задимленого обрію, а потім, стоячи з непокритою головою, привернув увагу богів до того факту, що сьогодні він має намір битися. У сильних, але шанобливих термінах він указав на те, що хоч люди, якими він командує, й належать до найкращих у світі воїнів, проте численна перевага їхніх супротивників дуже висока, й він потребуватиме допомоги, щоб завершити сьогоднішній день успішно. Він сподівається, що боги підтримають його. Він зробив знак сонця, а потім рвучко обернувся до свого штабу.

– Гаразд, ви дуже добре знаєте свої місця та обов’язки.

Коли вони розійшлися, Гай відвів Бекмора вбік.

– Ти маєш чоловіка, який доглянув би жрицю?

Бекмор показав на старого сивого піхотинця, що стояв трохи осторонь, і чоловік підійшов.

– Ти знаєш свої обов’язки? – запитав Гай, і солдат кивнув головою.

– Я залишатимуся біля жриці протягом цілого дня.

– Головне, не дозволяй їй, щоб вона зникла з-перед твоїх очей, – застеріг його Гай.

– Якщо ворог здобуде перемогу й виникне небезпека, що вона може потрапити їм до рук, тоді я…

– Гаразд, – різко урвав його Гай. – Якщо виникне така необхідність, твій удар має бути швидким і точним.

Гай не наважився подивитися на Таніт; він швидко відвернувся й пішов туди, де на нього чекав маленький човен, щоб привезти його на більшу з двох галер.

Гай стояв на палубі галери й чекав. Сонце вже піднялося досить високо, й туман розвіявся. Галера трималася на носовому якорі й дивилася на потік. Веслувальники сиділи на своїх лавах, щити й зброя лежали біля їхніх ніг, весла були наготовлені.