– Ми вже її принесли, святий отче.

Гай заспівав пісні легіонів, пісні бенкетні й маршові, пісні непристойні й пісні слави. Вони сподобалися їм. Офіцери мовчки з’юрмилися навколо Гая на мурах, а нижче на подвір’ї зібралися прості солдати, обернувши обличчя вгору, готові підхопити приспів.

Було вже пізно, коли ад’ютант протиснувся крізь натовп і щось спокійно повідомив Мармону. Той кивнув головою й відпустив ад’ютанта, а тоді прошепотів Гаю:

– Ваша святосте, прийшов чоловік, про якого я вам розповідав.

Гай відклав лютню вбік.

– Де він?

– У моєму штабі.

– Ходімо до нього, – запропонував Гай.

Сторч був високим чоловіком, наділений особливою гнучкою грацією, притаманною багатьом венді, але чорна оксамитова шкіра на його плечах була посмугована грубими шрамами від рабського канчука.

Він помітив погляд Гая і смикнув свій плащ так, щоб прикрити жахливий рубець, і Гаєві здалося, що в його очах зблиснув виклик, хоч його обличчя залишилося вродливим і незворушним.

– Він не розмовляє пунічною мовою, – повідомив Мармон. – Але я знаю, що ви розумієте їхній діалект.

Гай кивнув головою, і шпигун дивився на нього на мить довше, перш ніж звернувся до Мармона. Його голос звучав спокійно, без гніву й без звинувачення.

– Ми домовилися, що ніхто не бачитиме мого обличчя, – сказав він.

– Тут інший випадок, – швидко пояснив Мармон. – Це не звичайний собі чоловік, це верховний жрець Опета й командувач усіх армій царя. – Мармон зробив паузу. – Це Гай Бен-Амон.

Шпигун кивнув головою, його обличчя не виявило жодного виразу навіть тоді, коли Гай заговорив мовою венді.

Вони розмовляли протягом години, й наприкінці розмови Гай обернувся до Мармона й сказав пунічною мовою:

– Його повідомлення суперечить більшості того, що ти розповів мені. – Гай спохмурнів і роздратовано постукав по столу суглобами пальців. – Цей чоловік нічого не чув ані про чоловіка-бога з пазурами лева, ані про полки тренованих воїнів, озброєних зброєю дравів.

– Ні, – погодився з ним Мармон. – Ця ділянка річки спокійна. Тривожні повідомлення надходять зі сходу.

– Ти маєш там шпигунів? – запитав Гай.

– Кількох, – кивнув головою Мармон, і Гай замислився на мить.