Вона була маленька й зморщена, з обличчям, схожим на мордочку цікавої мавпи.

– У якому злочині звинувачують цю дитину? Якщо вона помилилася, то тільки ми маємо право судити її й покарати. Ми повинні захищати своїх сестер, навіть якщо для цього доведеться кинути виклик царю.

– Хіба може наше сестринство дозволити собі такий широкий жест? – запитала сестра Гака. Темношкіра, віспувата, з довгим, чорним, як воронове крило, волоссям, проте змережаним рідкою сивиною, вона мала сильні щелепи й низький, як у чоловіка, голос.

Вона не мала ще й сорока років віку й не сумнівалася в тому, що переживе превелебну матір. Донедавна здавалося, що вона стане наступницею керівниці сестринства, тобто заступить на посаду, про яку палко мріяла. Проте після того, як в Опеті з’явилася пророчиця, її позиція стала менш надійною. Історія підтверджувала, що кожна пророчиця з часом ставала превелебною матір’ю, попри претензії всіх інших. Крім того, ця пророчиця мала незаперечну прихильність верховного жерця, що не було дрібничкою в тому випадку, коли доходило до заповнення вакансії керівниці Божественної Ради. Отже, в Таніт сестра Гака мала сильну суперницю, але крім цих міркувань суто політичного характеру, вона мала й цілком інтимні причини ненавидіти її.

Навіть тепер, коли вона згадувала, як Таніт відкинула її залицяння, вона відчувала, як її щоки червоніють від гніву. Вона досі тужила за дівчиною, мрії про неї ще тривожили її сон, і часто, коли їй доводилося бувати з молодою послушницею в темряві, вона намагалася уявити собі, що це Таніт.

– Хіба ми досить сильні, щоб відкинути вимогу царя?

Вона залишила це запитання висіти в повітрі й подивилася на їхні обличчя. Усі вони знали, яка потужна, невтримна сила царює в Опеті. Усі вони знали, що ніхто, ані вельможа, ані жрець, ані друг, ані ворог не могли щось учинити їй усупереч.

Мовчанка тривала, аж поки сестра Альма, скривившись від болю, закашлялася звуком, що дедалі наростав, потім виплюнула шматок кривавої флегми й витерла губи вологою хусточкою. Її обличчя спотворив біль, а очі в неї були стомленими й тупими.

«Недовго ти протягнеш, стара жінко», – подумала сестра Гака, приховавши своє похмуре задоволення за маскою співчуття.

Вони знову посиділи мовчки, аж поки превелебна мати заговорила невпевненим голосом:

– Якби ми могли довести, що ця дівчина згрішила, скоїла якийсь злочин.

Це було все, чого потребувала сестра Гака. Не знаючи жалю, вона перебрала керівництво на себе.

– Приведіть дівчину, – наказала вона. – Ми її допитаємо.

Айна допомогла Таніт увійти до кімнати, обидві вони хиталися й трималися за живіт, одна від старості, а друга від болю. Вони припали одна до одної, й стара жриця мурмотіла підбадьорливі слова пораненій дівчині, але її обличчя спалахнуло гнівом, коли вона побачила Раду.