Урбана Горна, це було помітно, доля династії Ягеллонів цікавила середньо. Він чекав на інші вісті. Тибальд Раабе ще не встиг як слід відпочити, а його вже знову послали у світ.

* * *

Після третьої неділі адвенту почалися перші віхоли. Попри те Рейневан кілька разів поїхав до Білого Костелу на побачення з Юттою де Апольда. Через холод вони вже не могли зустрічатися в лісі, тому “побачення” відбувалися з дозволу усміхненої абатиси, цілком відкрито, у садку при монастирі, на цікавих очах вбраних у сірі ряси кларисок. З огляду на обставини вони зводилися до тримання за руки. Абатиса демонстративно вдавала, що нічого не бачать, але ні на що більше закохані не наважувалися.

Мамун Малевольт, який завітав “Під дзвінок” сімнадцятого грудня, міг дещо доповнити в питанні монастиря. Дещо, бо Рейневан трохи знав і без нього. Наприклад, те, що костел з побіленими стінами, який дав назву Alba Ecclesia всьому розташованому поруч поселенню, стоїть уже понад сто п’ятдесят років і що село належало панам з Бичені. Коли ж цей рід вимер, князь Болько І Свидницький, прапрадід Яна Зембицького, подарував село стшелінським кларискам. І заснував у Білому Костелі монастирок. Препозитуру.

— Це не звичайний монастир або препозитура, — повідомив з дивним виразом обличчя Малевольт. — Білий Костел, кажуть — місце кари. Місце зіслання. Для неправомислячих монашок. Себто таких, які мислять. Надто багато, надто часто, надто самостійно й надто вільно. Там уже начебто зібралася справжня елітка вільнодумниць.

— Як це? А Ютта?

— Твоя Ютта, — підморгнув мамун, — видно, має непогані знайомства. Потрапити до Білого Костелу — це мрія більшості шльонських черниць і кандидаток у черниці.

— Потрапити в місце покарання та ізоляції?

— Ти недоумкуватий, чи як? Ми недавно розмовляли про дівчат й університети, про те, що жоден з них ніколи, нізащо у світі не впустить дівчат у свої стіни. Але бабські університети вже існують. Таємно розміщені по монастирях саме таких-от, як Білий Костел. Більше не скажу Тобі цього має вистачити.

Більше сказав Урбан Горн, через кілька днів.

— Університет? — скривився він. — Що ж, це можна назвати й так. Однак до мене дійшли чутки, що програма охоплює науки, яких в інших університетах не викладають.

— Хільдегарда Бінгенська? Кристина Пізанська? Гм-м… Йоахим Флорський?

— Мало. Додай ще Мехтгільду Магдебурзьку, Беатрицію Назаретську, Жуліану Льєжську, Бодонівію, Хадевіч Брабантську. Докинь до цього Ельзбет Штангль, Маргариту Поретте і Блумар-дину Брюссельську. І на окрасу Майфреду да Піровано, папесу гілельміток. З останніми прізвищами будь обережніше, якщо не хочеш наробити своїй милій клопотів.