Коли Матильда ввійшла до спальні, Марґарита лежала ницьма на ліжку, зарившись лицем у подушку.

— Вирішив повернутися, любий? — ніжно промуркотіла вона, зачувши тихий скрип дверей.

— Це я, пані, — тремтливим голосом промовила Матильда.

— Ти? — Марґарита перекинулася набік і запитливо поглянула на неї. — Що з тобою, серденько? Чому ти не спиш? У тебе такий змучений вигляд.

— Н-ні, пані, нічого. Просто… Просто я хочу побути з вами.

Принцеса зітхнула:

— Боюся, не до добра це, Матильдо. Надто вже часто ти набиваєшся до мене — а це може ввійти в звичку. Зрідка порозважатися можна, не зашкодить, але… Та гаразд, облишимо. Правду кажучи, я навіть рада, що ти прийшла. Інакше довелося б будити Констанцу, а мені зараз не дуже хочеться бачити її квасну мармизу. До того ж вона пристає до мене ще настирливіше, ніж ти. Теж мені, порядна!… Ну, лягай, не стій, як укопана. Та спершу подай мені сорочку, вона має бути десь там, біля тебе.

Матильда підібрала з підлоги це кокетливе вбрання, що скромно звалося нічною сорочкою, і віддала її своїй пані. Марґарита огорнулася в напівпрозорий серпанок, що робив її ще привабливішою, ніж у голому вигляді, а Матильда тим часом скинула з ніг капці, зняла халат і швидко забралася під ковдру. Обхопивши Марґариту за талію, вона міцно притислася до неї.

— Ну от! — сумно промовила принцеса. — Що я казала! Мабуть, тобі час виходити заміж.

— Ні, — прошепотіла Матильда, зариваючись лицем на її грудях. — Не треба… Не хочу…

— А чого ти хочеш? Лишитися старою дівою?

— Не знаю, пані, я нічого не хочу. Я… я хочу в монастир!…

— Ага! — видихнула Марґарита з явним полегшенням. — Зрозуміло! — Вона взяла Матильду за підборіддя і підняла до себе її обличчя. — Раз мова зайшла про монастир, отже, ти закохалася.

Матильда густо почервоніла й опустила очі.

— Я вгадала? — наполягала Марґарита. — І хто ж він, цей щасливчик?… Ану, ану! Це ж Красунчик-Філіп, правда? Відповідай!

Матильда ствердно кивнула і зненацька вибухнула гучними риданнями.

— То що ж це таке? — розгубилася принцеса. — Припини ревіти, вгамуйся. Поясни, врешті, що сталося?

— Він… Він… — почала була Матильда, та сльози завадили їй говорити.

— Невже він образив тебе?!

— Ні, не… не він… Це… це не ві-ін…