Марґарита трохи не зіпсувала цієї урочистої миті, коли похапцем сховалася за спиною кузини Жоани і, припавши до її плеча, давилася сміхом.

А Бланка нагородила Філіпа нищівним поглядом, у якому, поряд із гнівом, відчувалася безпорадність: хоч Етьєн був лейтенантом наварської ґвардії і підлягав королю, він, як ґасконський підданий, не міг не послухатися Філіпового наказу, навіть якби при цьому втрачав лейтенантський чин.

Неборака Монтіні зійшов зі сцени, навіть не попрощавшись як годиться з коханою. Щоразу, почуваючи себе безсилою перед обставинами, Бланка страшенно гнівалася, а коли, до того ж, у неї було місячне, вона перетворювалася на хижу мегеру і норовила зірвати свою злість на першому-ліпшому, хто підвертався їй під гарячу руку. Того ж вечора, залишившись з Етьєном сам на сам, Бланка звинуватила його в усіх смертних гріхах і прогнала геть, а наступного дня під час весілля і вранці 11-го вересня, коли римські гості вирушили в дорогу, всіляко уникала його, про що згодом дуже шкодувала, проклинаючи себе за жорстокість і безсердечність. Отож ми не схибимо, коли скажемо, що Монтіні покидав Памплону з важким серцем, охоплений найгіршими передчуттями.

Перед від’їздом Авґуст XII, віднайшовши вільну хвилину, відвів Філіпа вбік і тихо сказав йому:

— Мабуть, я маю подякувати вчителеві моєї дружини за його старанність. Відмінна робота!

Філіп очманіло втупився в свого майбутнього тестя. Він увесь ранок ловив на собі погляди імператора і, загалом, здогадувався, в чому річ, але такої відвертості від нього ніяк не чекав. Тим часом Авґуст XII вів далі:

— А я ж бо гадав, що уникнув цього, коли принцеса Бланка вийшла за ґрафа Біскайського. От недолугі в мене інформатори — ну, цілковиті нездари… Утім, ми з тобою квити, — з деяким злорадством додав він. — Моя дочка теж не ягнятко.

Філіп згідно кивнув. Від Діани Орсіні він дізнався, що Аннине захоплення дівчатами було зовсім не таким невинним, як йому здавалося спочатку. Останні півтора року при імператорському дворі активно відроджувалися добре забуті традиції давньоримських весталок, і Авґуст XII, втративши будь-яку надію напоумити свою кохану, але вкрай безпутну доньку шляхом лагідних умовлянь, погроз і суворих покарань, бачив лише один спосіб позбутися цього клопоту — чимшвидше віддати Анну заміж і перекласти всі турботи на плечі її чоловіка. Так він, власне, і вчинив.

„Але ж і сімейка в нас буде!“ — скрушно думав Філіп. — „Що чоловік, що жінка — обоє бабії.“

На прощання вони з Анною обмінялися ввічливими кпинами з приводу того, кому після їхнього одруження дістанеться Діана Орсіні. Сама дівчина однозначно віддавала перевагу Філіпові, якого вона просто обожнювала, і останньої ночі ридала аж захлиналася, не бажаючи розлучатися з милим. Філіп був дуже ніжний з нею і втішав її тим, що за три місяці вони знов зустрінуться, і тоді вона поїде з ним до Ґаллії. Він обіцяв під час розлуки часто думати про неї, і обіцяв це щиро, від усього серця. До кінця турніру в його особистому рейтинґу популярності сталися деякі зміни: третій рядок згори, після Бланки та Амеліни, посіла Діана, потіснивши Марґариту на четверту позицію. Анна ж супилася на „цю підлу зрадницю“ і ревнувала їх обох одно до одного.