Що ж до Бланки, то вона, вочевидь, на зло Філіпові, взяла собі за кавалера наслідного принца Араґона Педро — вельми інфантильного молодика з безвільними рисами обличчя і таким же безвільним характером. У дитинстві Бланка й Педро були заручені, але потім їхні батьки розійшлися в поглядах на подальший хід Реконкісти, посварились і навіть трохи повоювала між собою за Південну Валенсію, яка в кінцевому підсумку дісталася Кастилії. А відтоді як Бланку, так і Педро переслідували невдачі в особистому житті. За цей час двадцятичотирирічний наступник араґонського престолу встиг двічі одружитися, двічі овдовіти і від обох шлюбів не мав жодної дитини.

На Філіпову думку, Педро був би ідеальною партією для честолюбної й марнославної наварської принцеси; шлюб із ним дозволяв їй стати в майбутньому одноосібною правителькою відразу двох королівств — Навари й Араґону. Проте Марґарита ставилася до свого араґонського кузена вкрай неґативно. За її власним зізнанням, його млявість, слабохарактерність та інфантильність викликáли в неї відразу, поза очі вона називала його безхребетним слизняком, і, як підозрював Філіп, їй ставало гидко на одну лише думку про те, щоб лягти з ним у ліжко, хоча зовні принц Педро здавався вельми привабливим юнаком. Поза спальнею Марґарита звикла панувати над чоловіками, але вона терпіти не могла дурників на зразок Педро Араґонського. Її приваблювали молоді люди іншого штибу — такі, наприклад, як Тибальд де Труа, ґраф Шампанський, що після Філіпового самоусунення став головним претендентом на руку наварської принцеси.

У певному розумінні Тибальд був досконалістю: розумний, вольовий, ініціативний і цілеспрямований, він, водночас, відзначався крайньою непрактичністю, нестримною мрійливістю, навіть був трішки несьогосвітній. Найбільшим його захопленням була поезія, потім він любив жінок, веселі пиятики, полювання, турніри та інші мирські розваги — а в державних та господарських справах був цілковитий нездара і ні від кого не крився з цим. Тибальд відверто нарікав на те, що багатство й високе суспільне становище неодмінно пов’язані з владою. Його нездатність до врядування була просто вражаюча. Він розбещував своїх управителів одного за одним, навіть кришталево чесний чиновник, улаштувавшись до нього на службу, не міг довго встояти перед спокусою швидкого та безкарного збагачення і, зрештою, починав красти. На той час Шампань була найгірше керованою провінцією в усьому Французькому королівстві, яке, своєю чергою, ще й дуже потерпало від бездарності центральної влади, і Тибальд, позатим що був нестямно закоханий у Марґариту, покладав великі надії на те, що вона, вийшовши за нього заміж, зніме з його плечей тягар відповідальності за стан справ у ґрафстві.