— То це дуже зручно, — підхопив Ґастон. — Будь-якої миті ти можеш знову піти до принцеси Ізабели, і якщо будеш обережним, а її покоївка триматиме язика за зубами, то ніхто ніколи не дізнається, де ти був і скільки часу там провів… Гм, хіба що за запахом — адже вона так гарно пахне!

Ернан прокашлявся, закликаючи до уваги.

— Так, це зручно, — погодився він. — Але водночас ця зручність підриває безпеку зсередини.

— Ага! — насторожився Філіп. Похмурий вигляд Ернана не провіщав нічого доброго. — Ну ж бо, не зволікай! Що маєш на думці?

Ґастон і Симон подалися вперед; їхні очі гарячково заблищали.

— Передусім, — почав Ернан, — трохи пофантазуємо… Ні-ні, зовсім трошки. Так от, на двох верхніх рівнях північної вежі мешкає вісім дам, і всі вони принцеси крові — Марґарита та Жоана Наварські, Бланка Кастильська, Гелена Іверо, Марія та Ізабела Араґонські, Адель де Монтальбан і, нарешті, королева Кастилії Констанца Орсіні. Є, правда, ще шлюбні покої з Ґабріелем та Матильдою — але це двійко нас не цікавить. Якщо вони й замишляють когось убити, то це одне одного… Гм-м, далі. У нашій вежі, на тих же двох рівнях, мешкає семеро принців крові плюс один Симон де Біґор. Крім головного коридору внизу, ці дві вежі також сполучено коридором ґалереї, і от по цьому коридорові… Уявімо собі таку можливість — тільки не сприймай це серйозно, Симоне, я беру тебе для прикладу, — отож, припустімо, що наш Симон гострить зуба на котрусь з вищезазначених дам, скажімо… скажімо, на Марію Араґонську.

Симонові щоки спалахнули.

— Підла брехня! — пробурмотів він, винувато ховаючи очі.

Філіп і Ґастон запитливо поглянули на Ернана.

— Що таке? — хором промовили вони.

— Нічого особливого, — відмахнувся той. — Це наш із Симоном секрет, і я не збираюся видавати його… У тому разі, певна річ, — вагомо додав Шатоф’єр, — якщо він буде гарним хлопчиком і в усьому слухатиметься дядечка Ернана… Отже, припустімо, що Марія Араґонська чимось дуже допекла Симонові, так допекла, що він вирішив поквитатися з нею. І ось, темної ночі, коли всі полягали спати, він, сховавши на грудях кинджал, виходить від себе, ніким не помічений пробирається верхнім коридором ґалереї в північну вежу, тихо стукає в двері пані Марії… — Тут Ернан розгублено замовк і похитав головою.

— Ну! — поквапив його Філіп. — Що далі?

— Далі нічого, — скрушно зітхнув Шатоф’єр. — Я вибрав невдалий приклад. Ні пані Марія, ні її покоївка не впустять Симона досередини, а швидше за все зчинять ґвалт і викличуть варту.

— Але суть твоїх міркувань я збагнув. Хтось із нас, принців, виявивши певну обережність, може прийти серед ночі до котроїсь із принцес, залишитися з нею сам на сам, ніби для серйозної розмови, вправно перерізати їй горло — так, щоб вона не пискнула, потім уколошкати покоївку, як єдиного свідка, і спокійно повернутися до себе… Та ні, це дурниці!