Ґрафиня крадькома зиркнула на Симона, трохи зашарілася й заперечно похитала головою.

Гелена розсміялася.

— Ну, як хочете, дорогенька, як хочете. Воля ваша. — Вона приострожила коня. — До побачення, панове. Нагляньте за моїм братом, добре? Йому треба гарненько розвіятися після вчорашнього.

— Неодмінно, пані, — пообіцяв їй Ернан. — Ми всі наглядатимемо за ним.

Марія Араґонська, не зронивши ні слова, хльоснула батогом по крупу свого коня і поїхала вслід за Геленою.

Коли обидві дівчини зникли за деревами, Ґастон спантеличено запитав у Симона:

— Признайся, хлопче, чим ти так накапостив пані Марії, що вона сахається від тебе, мов чорт від ладану?

— Нічого я їй не зробив, — розгублено відповів Біґор, почервонівши, як варений рак. — Анічогісінько.

— Він лише спробував позалицятися до неї, — пояснив Ернан. — Гм… Про подробиці я делікатно промовчу.

Д’Альбре пхикнув і стенув плечима.

— І що він у ній знайшов, оце вже не збагну! Занадто худорлява, ноги як тростинки, груди ледь помітні, та й лицем не дуже вдалася. Важко повірити, що Ізабела Юлія — її рідна сестра.

— Замовкни, Ґастоне! — різко промовив Ернан. — Не забувай, що з нами дама.

Адель де Монтальбан нагородила Шатоф’єра чарівною усмішкою. Як і більшість жінок, вона досі перебувала під сильним враженням від Ернанового виступу на турнірі й була трохи закохана в нього.

— Пан д’Альбре дуже помиляється, — сказала ґрафиня. — Він судить лише по зовнішності, а тим часом кузина Марія чудова людина, душевна і чуйна жінка, гарна подруга. Вона погордлива, але не зарозуміла, не чваниться і не поглядає на всіх згори, як її пихата сестра. І до вашого відома, сам Кра… ваш кузен Аквітанський свого часу упадав коло неї.

— Он як! — Ґастон схилив голову, на знак визнання своєї неправоти. — Тоді я беру назад усі свої слова і смиренно прошу у вас пробачення. Мій кузен Філіп для мене незаперечний авторитет, і, на моє переконання, жінки, що привертають його увагу, гідні всілякого захоплення. Тепер я схиляюся перед пані Марією Юлією з її худенькими ногами і дівочими грудьми. А від її мале-е-есенького носика я геть божеволію.

Ґастон відверто провокував ґрафиню на сварку, сподіваючись, що вона образиться й залишить їхнє товариство. Проте сімнадцятирічна Адель де Монтальбан виявилася міцним горішком, і її нітрохи не покоробило від Ґастонових грубощів. До того ж вона, вочевидь, твердо вирішила триматися біля Симона.

— Але ж ви й блазень, пане д’Альбре, — спокійно відповіла Адель. — І до речі, про ноги. У кузини Гелени, щоб ви знали, завузькі стегна, та й груди невеликі. Втім, я не заперечую: личко в неї гарненьке, і взагалі вона писана красуня. Але характер у неї такий жахливий, що не доведи Господи.