— То де ж вона?

— У Бланчиних покоях… Прошу сідати, принцесо. Бачу, ви дуже втомилися.

Марґарита опустилась у вільне крісло поруч Симона.

— Ви схопили кузена?

— Так, пані, — відповів Ернан. — Схопили.

— І де він?

— Перед вами.

— Що?!! — вигукнула Марґарита, вражено втупившись у Фернандо. — Ви, кузене?!

— Він самий, пані. Кузен, та не той, кого ми чекали.

— Пречиста Діва Памплонська!… Ні, це неймовірно!

— А проте це факт, — сказав Філіп. — Ми взяли його на гарячому, коли він ввійшов до спальні кузини Жоани і схопився за кинджал.

— Ось, — промовив Ернан, вказуючи пальцем на тумбу біля канапи. — Це той самий кинджал. Як я й передбачав, з вензелем віконта Іверо на рукояті.

Марґарита встала з крісла і підійшла до тумби.

— Так, — здивовано промовила вона. — Це один з Рікардових кинджалів… А це що таке? — Вона взяла до рук важкий залізний прут, завдовжки фута півтора і не менше за півдюйма діаметром.

— Його ми також вилучили в дона Фернандо, — відповів Ернан.

— До зубів озброївся, падлюка! — з глибокою відразою додав Симон. — І все для того, щоб убити беззахисну жінку.

Марґарита упустила прут на підлогу і у відчаї поглянула на Фернандо:

— Але навіщо, кузене? Навіщо ви хотіли вбити Жоану? Що вона вам зробила?

— Самі спитайте в цієї сучки! — злобно відповів Фернандо. — Тепер вона вам все розповість — і про мене, і про свого брата. А я не скажу нічого. Будьте ви прокляті!

Марґарита скрушно зітхнула і, похнюпившись, повернулася на своє місце.