Ернан відступив у бік, і лише тоді Фернандо побачив, щó було посеред майдану — ешафот! На обтягнутому червоною тканиною дерев’яному помості була встановлена плаха, на якій лежав дворучний з широким лезом катівський меч. Сам майстер заплічних справ стояв біля підніжжя сходів, що вели на ешафот, і, склавши на грудях руки, з олімпійським спокоєм позирав на свого найяснішого клієнта.
„То он що за звуки лунали вночі!“ — гаркнув хтось у голові Фернандо. Це ж споруджували ешафот! Для нього!…
Фернандо немов закам’янів, не в змозі поворушити хоч би пальцем. На його обличчі застиг вираз щирого подиву, упереміж з недовір’ям. Він уп’явся помутнілим поглядом у плаху з мечем; його очі заскляніли від жаху.
До Ернана підступив Ґастон.
— Здається, ти переграв, друже. Зараз його грець поб’є.
— Монсеньйоре, — звернувся Шатоф’єр до кастильського принца. — В указі короля, брата вашого, дозволяється стратити вашу високість яким завгодно чином на мій розсуд, а отже, й через відтинання голови від тулуба. Гадаю, цей спосіб якнайбільше відповідає вашому високому санові, але якщо ви дотримуєтеся іншої думки і хочете, щоб…
Він не договорив, бо тієї ж миті Фернандо врешті подолав заціпеніння і з несподіваною спритністю накинувся на нього. Проте Ернан не втрачав пильності і блискавичним ударом у груди відштовхнув принца від себе — той спіткнувся і впав. Згадавши про свої обов’язки, кастильські ґвардійці підхопили його й поставили на ноги.
— Це неправда! — закричав Фернандо таким неприємним верескливим голосом, що Ґастон аж сплюнув від огиди. — Неправда! Це не я, це Інморте! Він отруїв брата… Це він зробив, це не я! Він, він винен! Я тут ні до чого… Не чіпайте мене, відвезіть мене до брата, я йому все розповім… Ви не маєте права! Не треба…
— Що він таке верзе? — пробурмотів Ґастон, бліднучи. — Короля
— Виходить, що так, — незворушно відповів Ернан і знову звернувся до Фернандо, який, брикаючись і звиваючись, репетував: „Відвезіть мене до брата! Я йому все розкажу!“: — Коли це сталося? Коли донові Альфонсо дали отруту?