Ґастон навіть не зрушив з місця у відповідь на її заклик. Він мовчки сидів у кріслі, втупившись поглядом у підлогу.

Гелена розплющила очі і миттю схопилася на ноги.

— Як це розуміти?! — вигукнула вона обурено і водночас розгублено. — Ти, хтива тварино, відмовляєшся? Я більше не збуджую тебе?

— Гелено, — тихо промовив д’Альбре. — Я не повідомив тобі ще однієї новини.

— Якої?

Він підвів на неї похмурий погляд:

— Я вже не одружений. Вже тиждень я вдівець.

Гелена тихо скрикнула і впала назад на канапу.

— Боже милостивий!… Як це сталося?

— Передчасні пологи, — коротко відповів Ґастон.

Після цього в кімнаті надовго запала мовчанка. Широко розплющивши очі, Гелена дивилася на Ґастона і думала майже про те саме, що й він.

— Останнім часом, — нарешті заговорив д’Альбре з болем і тугою в голосі, — я тільки й думав про те, як би розлучитися з Клотильдою, щоб мати змогу одружитися з тобою. Я так прагнув позбутися своєї дружини, що Сатана, видно, почув мої молитви і трохи підсобив мені… Після смерті твого брата змінилася не лише ти, а і я. Я зрозумів те, що було ясно, як Божий день, для всіх, крім мене. А саме — що я негідник, яких мало.

З цими словами він встав з крісла і попрямував до дверей. Гелена прожогом кинулася за ним, перегородила йому шлях і схопила його за обидві руки. Її обличчя промінилося гнівом і обуренням.

— Ти… ти…

Тут вона схлипнула і поклала голову на його плече.

— Так, ти негідник, яких мало. Я не вірю жодному слову з того, що наплели мені Бланка з Марґаритою. Я знаю, що ти був одним з тих, хто згубив мого брата. І я ненавиджу тебе за це. Чуєш, ненавиджу! Та разом з тим я люблю тебе, тварюко! Ти забрав у мене Рікарда — тож тепер, будь ласкавий, заміни мені його… Якщо ти сподіваєшся втекти від мене, забудь і думати про це. Я не відпущу тебе… Я розшукаю тебе навіть на краю світу, зрозумів? Тепер ти ніде від мене не подінешся. Решту життя до самої смерті ти спокутуватимеш свою провину переді мною. Проклятий!…

Тієї ночі вона стала його жінкою.

Розділ LXVII

Розділ LXVII