Альфонсо залишалося тільки чекати і сподіватися, що Ернанові вистачить розуму перевищити свої повноваження, або ж, у крайньому разі, що він суворо дотримуватиметься вказівок передати йому брата з рук у руки, погрожуючи негайно порішити його, якщо хтось спробує перешкодити цьому. І тоді, як вже твердо вирішив Альфонсо, Фернандо живим з його спальні не вийде.

Наші друзі прибули в Толедо пополудні сьомого дня хвороби короля. Палацова варта була попереджена заздалегідь, і щойно Ернан назвався, його відразу ж провели в королівську опочивальню.

Завидівши Шатоф’єра, Альфонсо підвівся на подушках і звелів всім присутнім залишити їх удвох. Його стомлений погляд пожвавішав, дихання почастішало, а на щоках від збудження заграв слабкий рум’янець.

— Ну як? — нетерпляче промовив він, коли двері опочивальні зачинилися за останнім з дворян.

Ернан шанобливо вклонився:

— Государю! Згідно з вашим розпорядженням, ваш брат дон Фернандо, ґраф де Уельва, був страчений вранці восьмого листопада в замку Калагора, що належить дону Клавдію, ґрафові де Ебро. Вирок був виконаний іменем вашої величності, за згодою вищезазначеного сеньйора дона Клавдія і з дотриманням усіх належних формальностей.

Альфонсо полегшено зітхнув. Томлива невизначеність останніх днів нарешті минула, і в нього наче гора з плечей звалилася. Він мляво махнув рукою, вказуючи на стілець біля ліжка.

— Прошу сідати, пане ґрафе. Розкажіть все по порядку.

Ернан обережно влаштувався на стільці і докладно розповів королю про все, що сталося в Калагорі, не забувши також згадати і про загін ґвардійців, що явно поспішали на виручку Фернандо.

— Це Саламанка, — промовив Альфонсо. — Безперечно, це його рука. Виявляється, він знав більше, ніж я гадав… Ні, це неподобство! Це вже ні в які рамки не вкладається. Я ще живий, я ще в здоровому розумі і твердій пам’яті, а мої вірні вельможі вже закусили вудила. Казна-що витворяють! І що мені з ними робити, не збагну… Втім, це вже Бланчин клопіт, вона знайде на них управу. А я… Хочте вірте, ґрафе, хочете не вірте, але я відчуваю на своїй потилиці подих смерті… він крижаний… Стара з косою вже недалеко.

Будь-який царедворець на Ернановім місці став би запевняти короля, що ще не все втрачено, проте Ернан не був царедворцем. Він промовчав. Негоже, думав він, утішати королів. Це принижує їхню гідність.

— Але ні! — за хвилину обізвався Альфонсо. — Одне я таки зроблю. Покличте хранителя печатки[54], пана де Ріасу, він має бути в сусідній кімнаті.

Ернан виконав королівське прохання. Хранитель печатки справді був у сусідній кімнаті, чекаючи, коли звільнитися король, і на запрошення Шатоф’єр ввійшов до спальні.